Олександр Мельник,

директор ТНІМ імені Г.О.Гуртового, аспірант НУ «Острозька академія»

ЕНТУЗІАСТ МУЗЕЙНОГО КРАЄЗНАВСТВА ВОЛИНІ (до 90-річчя від дня народження Г.О.Гуртового)

У долі Григорія Гуртового (1924 - 2012) поєдналися дві прадавні історичні частини України. За життя він став видатним сином Волинського краю, відомим краєзнавцем, знаним музейником, засновником першого на Волині музею на громадських засадах. Але його родинне коріння сягає Запорозьких земель, де пройшли роки раннього дитинства, становлення і формування основних життєвих орієнтирів.

Народився Григорій Олександрович Гуртовий 26 грудня 1924 року в селі Корніївці тепер Веселівського району Запорозької області. Його предки були полковниками, старшинами Самарської та інших паланок Запорозької Січі (ще у 1920-30-их роках як найбільшу реліквію в родині зберігали козацьку шаблю).

Дитинство Григорія Олександровича припало на дуже важкий час. У 1932-33 роках довелося пережити страхіття Голодомору (багато горя було і в родині Гуртових). Переселилися у селище Кам’янку Дніпровську. Там Григорій Олександрович ходив до школи, закінчив сім класів. Але навчання перервала війна. Влітку 1942 року потрапив в німецький ешелон, який доправляв остарбайтерів на німецькі фабрики і цехи. 17-літній Григорій став в’язнем концтабору Флосенбург (поблизу міста Різа). Знову – голод, холод, хвороби. До цього додалася ще й важка праця. Табірний режим тривав аж до квітня 1945 року. Виніс звідти важку форму туберкульозу. У вересні того ж року повернувся у Кам’янку Дніпровську. З госпіталю прийшов додому і батько. Мати, яка в голодні роки всім чим могла рятувала дітей, померла 1943 року. Було ще кілька малих дітей. Батько працював на хлібопекарні, і кожну зміну приносив додому пів буханця хліба. Це трохи підживлювало дітей. Але знову прийшов голод – 1946 – 1947 років. Знову – нестача їжі, опухлість, чутки про людоїдство. Двоюрідний брат, який 1944 року брав участь у звільненні Луцька, Торчина, Володимира-Волинського, порадив рятуватися на Волині. Розповідав, що тут можна знайти допомогу. Так, у січні 1947 року Григорій Гуртовий товарним потягом прибув спочатку до Луцька, а потім – у Торчин. Думав лише купити хліба і повертатися назад, але залишився на волинській землі, пізнанням минулого якої жив до останніх днів¹.

Тут став до роботи спочатку в бібліотеці, тоді – в редакції районної газети (Торчинського району). Збирав матеріали у довколишніх селах, розмовляв з цікавими людьми. Усе записував у блокноти. Саме з журналістських походів почалося зацікавлення історичними скарбами Волині. Бо розповіді селян стосувалися не тільки важких буднів, щоденної праці, а й подій минулих років, десятиліть. На папір лягали народні перекази, легенди, невідомі факти з історії того чи іншого села.

Через десятки років Григорій Олександрович так оцінював досвід перших років своєї роботи: «Не знаю, як би склалася моя доля, коли б не захоплення журналістикою і музейним краєзнавством. Працював я в той тяжкий повоєнний час у редакції Торчинської районної газети «Вільна Україна», згодом перейменованої у «Колгоспну правду». Майже щоденні газетярські походи в села району, на підприємства, в установи. Зустрічі з цікавими людьми, пам’ять яких у той час сягала навіть кріпацьких часів ХІХ століття, будила до написання статей про людей цікавої, складної долі, про незвичайні події»².

Робота поєднувалась з пошуком. Г.О.Гуртовий не тільки збирав, але й пробував осмислити зібрані матеріали. Так народжувався газетярський музей. Фіксувалися події, долі людей краю. Але головне для музею – експонати. У кожного з них своя доля. А в руках захопленого краєзнавця вони переставали бути німими свідками, - оживали, розповідали чимало захоплюючих історій³. З кожної поїздки секретар газети Григорій Гуртовий привозив речові і документальні докази достовірності газетних статей на теми історії рідного краю. Так у його редакційному столі нагромаджувалися сотні цікавих документів різних епох, кам’яні знаряддя, підібрані в різних селах, зокрема, в Торчині, Окорську, Білостоці, спогади ветеранів, фронтовиків, фрагменти зброї різних епох. Кожний, хто цікавився історією Торчина і довколишніх сіл, заходив сюди оглянути зібране, почитати старі документи, запропонувати свою допомогу. Це були інженери, робітники, ветерани війни і праці, допитлива шкільна молодь.

Першу повноцінну екскурсію Григорій Олександрович проводив 23 березня 1957 року. З того часу й починає своє існування вперше на Волині створений на громадських засадах Торчинський історико- краєзнавчий музей. Він ще не мав свого приміщення і містився в одній з кімнат будинку редакції районної газети. Але тут було розкладено більше тисячі оригінальних експонатів⁴. Перша екскурсія проведена для учнів Боратинської (нині Веселівської) школи, яких привела вчителька Любов Маркіянівна Левчук, щоб більше дізналися про минуле свого краю. Відтепер про кожну знахідку допитливий пошуковець давав інформацію в газеті.

Незабаром під керівництвом Г.О.Гуртового при редакції утворився цілий гурток шанувальників історії Торчина і Волині. До нього входили люди старшого віку і молоді школярі. Це інженер, ветеран «Просвіти» Анатолій Павлович Кревський, учасник ансамблю «Колос», колишній учасник УПА Петро Данилович Шапов, селянин з Садова Антон Михайлович Хитрий, колишній член КПЗУ Василь Федорович Угринович, учні Віталій Трофим’юк, Володимир Сидун, Петро Заклекта та інші⁵.

Члени гуртка не просто вивчали історію краю, разом з Григорієм Гуртовим вони активно включилися в краєзнавчий пошук. І це дало безцінні плоди. Пасічник з с. Городок Андрій Петрович Крищук передав для музею дуже цікаві книжки, в тому числі одну рукописну 1724 р., стародрук 1606 р. з м. Вільно, книгу «Артикули права Магдебурзького» та інші стародруки. А.П.Кревський робив переклади історичних довідок з польської мови на українську. Він був найпалкішим однодумцем Григорія Гуртового, з яким обговорювались перші знахідки в обласному державному архіві. Про долю Шепля багато розповів сільський священик Єлисей Климентійович Долинський. Він подарував музею «Апостол», видрукуваний 1654 р. у львівській друкарні Михайла Сльозки шрифтами й заставками, успадкованими від першодрукаря Івана Федоровича. П.Д.Шапов допоміг придбати дві шаблі Першої світової війни. Одна з них належала бійцю армії Української Народної Республіки Матвію Іларіоновичу Орлюку.

Напередодні перших екскурсій в музеї Григорій Гуртовий побував у старого волинського краєзнавця Антона Івановича Коновалюка, який саме тоді повернувся з радянського концтабору на Колимі в рідний Білосток. У нього в 1944 р. була козацька шабля, яку держбезпека забрала при арешті. Але для музею А.І.Коновалюк передав цінну римську монету.

Селянин із Веселого (Боратина) віддав знайдений на довколишніх полях кремінний ніж і давню монету.

Усі ці та інші речі Григорію Олександровичу допомагала зберігати дружина, Ганна Іванівна. Вона, незважаючи на, можливо, не завжди достатній домашній затишок, часту відсутність вдома чоловіка, не заперечувала заняттю улюбленою справою. Тому чимало історичних речей зберігалося і вдома⁶.

З часом пам’яток старовини зосереджувалося все більше. Після першої екскурсії Г.О.Гуртовий завів спеціальний зошит для запису експонатів. Він так і називався «Реєстр експонатів Торчинського районного музею; м.Торчин. 1957 р.». Записи у цій книзі продовжувалися і в наступні роки. А перший експонат 17 квітня 1957 р. приніс К.Климович. Це бронзова фігурка музиканта висотою 12 сантиметрів. Школяр Анатолій Улітовський викопав у Торчині дві бронзові монети. Вони теж записані у книгу. Аж три крем’яні сокирки принесли в різні дні учні школи Валерій Генсіровський, Микола Кухарук, Борис Сидун і Леонід Левчук. Усі знахідки з Торчина. У початковий період діяльності найцінніший експонат, вочевидь, здав селянин з Одерад Сократ Миколайович Калінчук. Це викопаний ним у торфовищі на глибині 60 сантиметрів горщечок з монетами 1509 – 1519 рр. Відтак, у приватній колекції Г.О.Гуртового з’явився перший монетний скарб, який сьогодні теж експонується у вітринах Торчинського музею. І це лише вибіркові записи за кілька перших місяців⁷.

Група ентузіастів-пошуковців, сотні цікавих експонатів, шкільні краєзнавчі екскурсії, дослідницька робота – все це було вже у другій половині 1950-х рр. По-суті, вже діяв повноцінний музей. Але для нього ще треба було знайти окреме приміщення, адже облаштовуватись в невеличкому кабінеті газети більше не було змоги і бажання.

Коли Григорій Олександрович натрапив у книгах на згадки про «Торчинський маніфест» 1767 р. рішення було остаточним: робимо свій музей – Торчинський, краєзнавчий. Краєзнавці, які допомагали з пошуком пам’яток, цю ідею підтримували ще з 1956 р. Оскільки грошей для створюваного музею держава не давала, вирішили, що працюватиме він на громадських засадах. Перед цим Г.О.Гуртовий консультувався з працівниками обласного музею – Римою Данилівною Кашевською і Тетяною Петрівною Андреєвою. Через певний час вони приїхали в Торчин. То був 1958 рік. Разом виносили з редакції районки зібрані за кілька років найрізноманітніші експонати в надане невелике приміщення так званого червоного кутка харчокомбінату. Розклали їх по хронології. З обласного музею привезли кілька вітрин, десятки рамок. Кілька вітрин безкоштовно зробили майстри промкомбінату. Не один тиждень проходило оформлення розділів і стендів. Методична і практична допомога краєзнавчого музею була дуже відчутною. Музейний досвід торчинських пошуковців був тоді ще незначним, але бажання, горіння до справи - велике⁸.

Хоча не відразу, але на цю ідею якось звернуло увагу тодішнє районне керівництво. Але надалі дуже затягували, зволікали з допомогою. Так, створили спеціальну комісію сприяння ініціативній групі, та вона за довгі місяці жодного разу не збиралася, щоб обговорити план дій. Тому Г.О.Гуртовий при допомозі краєзнавчого музею і зацікавлених людей своїми зусиллями продовжували впорядковувати матеріали⁹.

Художнє оформлення експозиції, підписи під експонати, текстовий матеріал Григорій Олександрович робив власноручно. Мав хист до художнього образу і слова. У вільний від роботи в редакції час писав портрети знаних людей району – генерал-лейтенанта авіації Д.Ф.Кондратюка, керівника підпілля в Торчині 1941-1943 рр. П.Й.Каспрука і багатьох інших. Допомогти з оформленням прийшли і з Торчинської середньої школи, зокрема вчителька історії Анастасія Данилівна Омеляшко, фотограф Степан Петрович Савчук. До школярів-хлопців, що допомагали Г.О.Гуртовому, приєдналися дівчатка, які мили, чистили кам’яні, металеві і дерев’яні речі, знаряддя, прибирали в залі.

Музей був ще на стадії оформлення, але інтерес до нього проявлявся чималий. Часто доводилось проводити невеликі екскурсії, давати експонати на уроки в школу. З обласного управління навідувалися працівники культури. Все це надихало ще більше працювати, писати запити в різні архіви, бібліотеки, до учасників «Просвіти», воєн.

Музей був готовий і працював, але офіційне його відкриття все відкладалося. Лише 17 вересня 1960 р. його було урочисто відкрито. Того дня у ньому побувало більше 600 відвідувачів. Григорій Олександрович сам проводив екскурсії, бо екскурсоводів ще не було підготовлено. Тоді ж його призначили директором Торчинського історико-краєзнавчого музею на громадських засадах¹⁰.

Як відзначалося в тодішній пресі, день відкриття був визначною подією в культурному житті району. Біля красивого будинку харчокомбінату зібралося багато жителів Торчина і учнів місцевої школи. Тут відбувся короткий мітинг, присвячений відкриттю районного краєзнавчого музею. Честь перерізати стрічку отримав голова виконкому районної ради Є.І. Маєвський. Після цього просторий зал музею заповнили десятки літніх і юних громадян Торчина. Ось як передавав перші враження відвідувачів працівник районної газети: «Все тут вражає. Експонатів багато. Їх збирали протягом чотирьох років краєзнавці Торчина і сіл району. І ось перша розповідь екскурсовода, ініціатора створення районного музею, який зібрав і оформив ці експонати, т. Гуртового Г.О. У музеї більше 3 тисяч експонатів. Велика частина їх не виставлена, за браком місця. Але все, що показано, відображає минуле і сучасне нашого району»¹¹.

Як видно з наявних джерел, музей ще не мав сталого графіка роботи, визначалися лише дні проходження чергувань або проводились екскурсії на замовлення. З 17 вересня 1960 р. почали заповнювати щоденник роботи музею, у якому записували проведену за дні чергувань роботу. Перші тижні чергування проходив Григорій Гуртовий, записів якого у щоденнику найбільше. Уже другий після відкриття день, 18 вересня, позначився великим напливом екскурсійних груп. Директор музею провів п’ять екскурсій, які прослухали близько 300 чоловік. Безперестанку говорив аж сім з половиною годин. Хоч відзначав, що труднувато, але приємно. Люди багато дізнаються про минуле, утверджується більша любов до сучасного.

З перших же днів до музею почали приходити діти з місцевої школи. 20 вересня, зокрема, прибули десятикласники, щоб більше дізнатися про історію Торчинського району. В школі їм дали творче завдання на тему «Моя рідна Волинь». Через чотири дні оглянути експозицію завітали учні шостого класу. Слухали розповідь цілих дві години. Заходили в цей день також діти з інших класів, були й дорослі відвідувачі. Всього – 200 чоловік. Цікавим був день 11 жовтня в музеї, точніше ніч. Адже за цілий день не було жодної екскурсії, а на вечір цікаві експонати попросили показати учні Торчинської середньої школи робітничої молоді. Цілою великою групою прийшли аж 60 осіб. І це з 10 до 11.30 вечора¹².

Отож, початок роботи музею виявився більш ніж успішним. Він цілком відповідав сподіванням і запитам громадян різного віку. Тому вони з таким захопленням потягнулися до новоствореного закладу культури.

З того часу Торчинський музей не припиняє своєї роботи. Хоча були неодноразові перебудови експозиції, зміна приміщень, але відвідувачі і тоді мали можливість оглянути зібрані Г.О.Гуртовим історичні скарби, бо це відповідало головному принципу його роботи: «Все що зібрано – все для людей, все повинно служити іншим»¹³.

Заради музею ентузіаст навіть наважився на зміну професії, адже музей став невіддільним від усього його життя. І коли в 1963 р. Торчинський район було ліквідовано, а відтак перестала існувати і районна газета, де працював Григорій Олександрович, йому запропонували їхати в Ковель. Та він вже твердо знав, що без музею не може жити¹⁴. Спочатку думав, що буде почергово піклуватися музеєм в Торчині і журналістськими справами у Ковелі: «Кілька місяців там пробув. Поїду в Ковель – хворий, приїду в Торчин, зайду в музей – здоровий. Там квартиру дали, зарплата висока. Та не можу музей покинути! І я там розрахувався…»¹⁵.

До цього спонукало ще й те, що користуючись відсутністю директора недобросовісні люди стали посягати на експонати. У дні, коли його не було в Торчині музеєм мала доглядати шкільна вчителька, але вона доручила це дітям. І кожного разу Г.О.Гуртовий помічав – щось пропало. А одного разу було викрадено кілограмів п’ять різних монет, зразки паперових грошей. Хто це зробив, так і не вдалося встановити. Щоб врятувати музей, краєзнавець терміново покинув Ковель і попросився на роботу в Торчинську середню школу, для того щоб бути біля свого дітища, вберегти зібране і поповнити його новими цікавими експонатами¹⁶.

Саме тоді музей отримав нове окреме приміщення з п’ятьма залами. Туди переносились експонати, будувалися експозиційні частини. І знову на допомогу прийшов Волинський обласний краєзнавчий музей. Дали з десяток горизонтальних вітрин зі склом і більше ста дерев’яних рамок. Це була велика радість для початкуючого краєзнавця. Як краще зробити оформлення приїхали порадити Р.Д.Кашевська і Т.П.Андреєва. Пізніше був обласний семінар музейних працівників, де ділилися кращим досвідом пошукової і музейної роботи. Вже тоді музей Г.О.Гуртового називали серед кращих. А як громадський – він був перший в області¹⁷.

І пізніше, в наступні десятиліття діяльності музею, а особливо у 2004 – 2007 роках, коли у нинішньому музейному приміщенні формувалася експозиція, працівники Волинського краєзнавчого музею дуже допомагали. За це Григорій Олександрович щиро дякував директору Анатолію Михайловичу Силюку, а також Олександрі Володимирівні Нагорній, Олександру Петровичу Вернидубову, Наталії Юхимівні Пушкар, Євгенії Іванівні Ковальчук та іншим працівникам, які допомогли ідентифікувати невідомі експонати, надали матеріально-технічне забезпечення¹⁸. Це вже були наступні періоди діяльності захопленого торчинського пошуковця. Музей уже мав отримане 1967 р. звання «народного», був знаним на Волині, в Україні і за кордоном. Але тоді, як і в перший час, Григорій Олександрович підходив до музею і роботи по особливому – з ентузіазмом, відданістю, душею!

Це тільки початковий етап музейної і краєзнавчої діяльності Григорія Гуртового. Але й з цього видно як багато горіння, бажання і зусиль було вкладено ним у справу. Цілком справедливо засновника і багатолітнього директора Торчинського музею називали одержимим, людиною неспокійної вдачі, невтомного неспокою, невичерпного ентузіазму. У ці роки він був нагороджений першими високими заслуженими відзнаками: Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР, орденом «Знак пошани» й іншими. Та не нагороди вважав він своїм досягненням. Книгами, статтями, музеєм Григорій Гуртовий зробив набагато більше: відродив у пам’яті і залишив на віки десятки призабутих і не знаних імен, подій, фактів і дат історії України, рідної йому Волині. Тепер черга його нащадків, учнів, послідовників робити так, щоб пам’ять про захопленого ентузіаста музейного краєзнавства Волині була гідно пошанована і передана для прийдешніх поколінь.

___________

1. Гуртовий Г. Голгофа голоду. Спогади про пережите / Григорій Гуртовий. – Луцьк: Надстир’я, 2008. – 142 с.
2. Гуртовий Г. Обласний краєзнавчий музей – постійна опора в роботі народного музею / Григорій Гуртовий // Волинський музей: історія і сучасність. Науковий збірник. – Луцьк, 2004. – Вип. 3. – С.56.
3. Бусол О. Скарбник історії / О.Бусол // Слава праці. - №73, 18 червня 1987 р. – С.2
4. Архів Торчинського народного історичного музею ім. Г.О.Гуртового (далі - Архів ТНІМ ім. Г.О.Гуртового). – Рукопис: Гуртовий Г.О. Відомості про Торчинський народний історичний музей на громадських засадах. 19.02.1984. – Арк. 1-2.
5. Гуртовий Г. Торчинський народний музей – важливе джерело вивчення історії рідного краю / Григорій Гуртовий // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Луцький район: історія, сучасність, перспективи. Науковий збірник – Луцьк, 2007. – Вип. 22. – С.110.
6. Гуртовий Г. Як народився і діє Торчинський народний музей / Г.О.Гуртовий // Роде наш красний: Волинь у долях краян і людських документах. – Луцьк, 1999. – Т.3. – С.551-552.
7. Архів ТНІМ ім. Г.О.Гуртового – Реєстр експонатів Торчинського районного музею; м.Торчин. 1957 р. – Арк. 1-2.
8. Гуртовий Г. Обласний краєзнавчий музей – постійна опора в роботі народного музею... – С.57; Гуртовий Г. Як народився і діє Торчинський народний музей... – С.553.
9. Гуртовий Г. До славного ювілею / Г.Гуртовий // Радянська Волинь. – 25 січня 1959 р. – С. 3.
10. Гуртовий Г.Як народився і діє Торчинський народний музей... – С.553.
11. Шевчук М. Визначна подія в культурному житті району / М.Шевчук // Колгоспна правда. – 24 вересня 1960 р. – С.3.
12. Архів ТНІМ ім. Г.О.Гуртового – Щоденник роботи Торчинського районного краєзнавчого музею. Почато 17 вересня 1960 року, м. Торчин Волинської області. – Арк. 1, 2зв.-3, 4.
13. Справа всього життя (інтерв’ю кореспондента газети «Радянська Волинь» К.Зубчук з Г.О.Гуртовим у березні 1984 року) // Гуртовий Г.Вибрані краєзнавчі статті та бібліографія / Г.О.Гуртовий. – Луцьк, 1994. – С.11.
14.  Там само. – С. 11-12.

15. Колодійчук Є. Найкрутіший детектив / Євген Колодійчук // Волинь моя: Журнал міжнар. гром. об’єднання «Волинське братство». – К.: Київська правда, 2004. – Вип.. 4. – С. 174.
16. Гуртовий Г.Як народився і діє Торчинський народний музей... – С.554.
17. Гуртовий Г. Обласний і народний музеї – постійна співпраця. Дещо з досвіду роботи Торчинського народного музею / Григорій Гуртовий // Волинський музей: історія і сучасність. Науковий збірник. – Луцьк, 2009. – Вип.. 4. – С.189.
18. Гуртовий Г. Обласний краєзнавчий музей – постійна опора в роботі народного музею... – С.58.

____________________________

Минуле і сучасне Волині та Полісся. З історії національних меншин на Волині. Науковий збірник. Випуск 49. Матеріали Міжнародної наукової історико-краєзнавчої конференції „Минуле і сучасне єврейської громади на Волині”, 20-21 серпня 2013 року, смт. Маневичі та Міжнародної наукової конференції „Польська культура в контексті волинського тексту”, 3-4 квітня 2014 року, м. Луцьк. Упоряд. А. Силюк. – Луцьк, 2014. – С. 283-288.