Головна » Статті » Музей історії Луцького братства
МУЗЕЙ ІСТОРІЇ ЛУЦЬКОГО БРАТСТВА: НАЙМОЛОДШИЙ І ЄДИНИЙ В УКРАЇНІ

Андрій БОНДАРЧУК (Луцьк)

МУЗЕЙ ІСТОРІЇ ЛУЦЬКОГО БРАТСТВА: НАЙМОЛОДШИЙ І ЄДИНИЙ В УКРАЇНІ

Зрозуміло, у тих, хто не знайомий з історією Хрестовоздвиженського братства, загалом неодмінно викличе інтерес: чим привернуло до себе таку увагу це громадсько-релігійне утворення? Адже далеко не кожне суспільне формування, що має свою історію, має музей, який висвітлює його діяльність.

Історики, релігієзнавці проявляли і проявляють інтерес до діяльності Братства неспроста, бо його роль в історії України, її Церкви не обмежувалась лише фактом існування цієї організації. Головним були реальні дії у дуже непростий і нелегкий для України час, коли після зрадницького Андрусівського договору тіло України було розітнуте по Дніпру навпіл між двома загарбниками – Росією і Річчю Посполитою. Національний, соціальний, релігійний гніт населення Правобережжя і став тим каталізатором спротиву, який сформував Братство. Тому, швидше за все, про стрижень тодішнього Братства можна говорити як патріотичний.

І коли ми сьогодні констатуємо, що архітектурно-мистецькою візитівкою минулого є Луцький замок, то візитівкою тодішнього суспільного життя і устрою в Луцьку є Луцьке братство. Саме воно об’єднало навколо себе найбільш свідомих, патріотично налаштованих громадян, які доступними формами чинили спротив чужій владі і Церкві. Феноменом цього руху було те, що Братство об’єднувало людей різних соціальних, освітніх груп: шляхтичів, князів, простолюдинів, священнослужителів, активним членом Братства був депутат польського сейму Лаврентій Древинський.

Зміст діяльності Братства, звичайно, залежав від політичного становища Правобережжя і після входження Волині у склад Російської імперії набув більш релігійно-краєзначо-освітнього окрасу. Дещо якісно змінився і склад Братства. Його членами ставали різнорангові держслужбовці, військові, судді, підприємці, діячі культури, освіти. Членство в Братстві ставало престижним. Воно розгорнуло активну діяльність, яку перервала Перша світова війна. Згодом, вже коли Волинь знову відійшла до Польщі, Братство відновило свою діяльність, яка, звісно, була обмежена. Після “визволеної” місії СРСР у 1939 році Братство припинило свою діяльність і відновило її, як продовжувач добрих справ свого далекого попередника, у вересні 1990 року.

Цей своєрідний заочний вступ-анотація до вже відомої і свіжої дослідницької літератури про Братство, яке, однак, ще далеко не повно дослідила його історію і потребує значний зусиль істориків, адже матеріали про діяльність цієї організації розкидані і в закордонних архівах. У процес дослідження свого попередника нинішнє Братство активно включилось при співпраці з Волинським краєзнавчим музеєм. Кваліфіковану допомогу надавала автору цих рядків тодішня завідувачка відділом давньої історії О. А. Бірюліна.

Першим серйозним кроком до цієї роботи стало дослідження первинного документу Братства – реєстру братчиків з часу його заснування – 1617 рік. Довгий час – більше століття –в науковому світі “Пом’яник” Братства вважався втраченим. Шлях пошуку підказав кандидат історичних наук з Острога Віктор Атаманенко. Причина виявилась банальною: в багатющих фондах Національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського цей оригінальний документ значився під іншою назвою. Опрацьований і доповнений іменами з інших джерел, він був перевиданий і став надбанням дослідників, істориків, краєзнавців. До пошуку покликав рядок з цього документу: “Даниил Братковский, невинно оть Ляхов страц. Р. 1702”. Український шляхтич, громадський діяч, захисник православної віри, поет був маловідомими в Україні, оскільки його книга “Світ, по частинах розглянутий” була видана на старопильській мові у Кракові в 1697 році і  збереглась у кількох екземплярах.

Її повний текст переклав на українську мову відомий письменник, публіцист, історик, лауреат Шевченківської премії, наш братчик Валерій Шевчук. Ця повна збірка поета з паралельним перекладом на українську вперше побачила світ у 2002 році. Для збору коштів на видання голова Братства зробив понад тисячу письмових і усних звернень до людей різних політичних, релігійних поглядів, національностей, посад, статків. Відгукнулись далеко не всі, але це дало змогу зібрати необхідну суму. Суттєву допомогу надало генеральне Консульство Республіки Польща в Луцьку, ОДА. То ж книга стала справді . як вдячність поету, який все життя відстоював інтереси простолюдинів і православ’я. Вона пройшла кілька презентацій у Києві, Луцьку, стала помітною подією у культурному житті України і Польщі. Спільно з Волинським краєзнавчим музеєм були проведені історико-краєзнавчі конференції, присвячені Д. Братковському і з нагоди 380-ї річниці Братства. За сценарієм А. Бондарчука знято фільм “Волинська голгофа Братковського”, який одержав високу нагороду на українському кінофестивалі.

Пам’ять про мужній подвиг Д. Братковського нагадує встановлений Братством його горельєф поблизу місця його страти. Дослідження життя і діяльності нашого земляка, звернення Братства до Патріархії і керівника єпархії про канонізацію Д. Братковського дали результат. Священний Синод УКЦ Київського патріархату торік зарахував його до лику святих землі Волинської. Нині в програмі підготовки до відзначення 400-ліття Братства визначається місце встановлення, підбиваються підсумки конкурсу на кращий пам’ятник Д. Братковському.

Досвід щодо видання творів визначного братчика став у пригоді при підготовці до друку іншого факсимільного видання – Луцького першодруку “Лямент”, що побачило світ у друкарні Братства 1628 року. Єдиний оригінал примірника зберігається у фондах Національного музею Львова. То ж з допомогою людей, небайдужих до історії нашого краю, цей першодрук теж вийшов з паралельними перекладами із старослов’янської: авторським (Валерій Шевчук, Київ), порядковим (Володимир Александрович, Львів) та науковими дослідженнями. Надано допомогу у виданні грунтовного дослідження – книги нашого братчика, доктора історичних наук КНУ ім. Т.Г.Шевченка Михайла Довбищенка “Волинська шляхта у релігійних руках”. Незабаром вийде друком цікаве дослідження цього автора, основане на неопублікованих досі архівних матеріалах про Братство, які зберігаються у архівах Києва, інших міст України. Це стало можливим завдяки підтримці автора цих рядків, подружніх пар Володимира і Оксани Бакумів, Михайла і Алли Гереців із США. Перевидано й інші актуальні для нашого часу видання.

Разом з тим тривало вивчення історії Братства, визрівала тверда впевненість у необхідності створення музею історії Братства, відродженню колишнього занедбаного братського некрополю, де в підземеллі братської церкви покоїлись останки перших братчиків, похованих там 300-350 років тому. Цей масштабний задум зародився ще у травні 1997 року, коли мене було обрано головою Братства. Але це була лише далека мрія, бо бодай почати реалізацію її не було можливостей – ми не мали ні приміщення, ні коштів. Забігаючи наперед (щодо останнього), то з того часу до нинішнього дня від держави Братство не одержало жодної копійки для свого розвитку.

А от її байдужість, неувага до проблем відбудови, збереження пам’яток національного значення, якою є братський будинок, мав би посіяти зневіру. Адже після зустрічі тодішнього Президента України Л. Кучми з представниками релігійних організацій 10.02.1999 року у затвердженому списку культових споруд, що підлягали реставрації і реконструкції, одним із перших значився архітектурно-історичний комплекс: Хрестовоздвиженська церква і братський будинок. Невдовзі автор мистецького і вартісного проекту відвідав Луцьк, церкву, Братство.

  • Коли ж здійсниться ця мрія? – запитав я у нього.
  • Планується до 400-ліття Братства. Але за наявності коштів.

Тоді це були реальні строки. То ж думалось: чи варто щось розпочинати самостійно? Та плани ці виявились ілюзорними. Як тільки прийшов уряд Кінаха, згадуваний список був анульований. Надій на реакцію місцевої влади на численні звернення Братства, не змінювали черствої посади, хоч сама влада часто змінювалась. Нонсенсом виглядала ситуація: колись за кошти Братства зведено і цей будинок, але нині воно змушено було платити за оренду двох кімнат, які ми одержали.

Звичайно, цього було недостатньо аби створити на їх базі повноцінний музей. Та все одно вже тоді з’явились перші експонати: Братська скринька та книжкова експозиція, де були представлені твори, авторами яких були колишні і теперішні члени Братства, література про нього. А Братську скриньку, яка колись існувала у Братстві для збору пожертв, автор цих рядків виготовив власноруч із оцинкованої жесті старої церкви, зруйнованої комуністами. Церкви давно нема, а її частинка живе, слугує добрим справам.

Реально ж задум про створення музею матеріалізувався відповіддю міської ради 1999 року, коли на прохання Братства нам було передано сусідню квартиру № 13, яка звільнилась. Разом з площею, яку ми мали, і дерев’яною прибудовою-розвалюхою, ми мали 96,5 кв. м. Це вже було щось. Однак квартира, яку нам передали, була в жахливому аварійному і антисанітарному стані. Навіть при гострому дефіциті житла люди, яким її пропонувала міська рада (це ще до передачі нам) відмовлялися. Адже окрім всього тут, як і в наших кімнатах, не було опалення, водопостачання, каналізації.

Тоді ж народився й “наполеонівський” проект. Якщо влада відселить ще 1-2 сім’ї, то з допомогою єпархії можна зробити музей історії православ’я Волині, де одна з основних експозицій буде присвячена Братству. Зрозуміло, підняти такий пласт історії йому одному не під силу. Воно не має фінансових джерел, кваліфікованих кадрів. Керівництво єпархії ідею схвалило: “Хороша, богоугодна справа. Робіть”. Що це означало – відомо: на нас розраховувати нічого. Обговорювали й інше: зробити музей Д. Братковського. Однак, брак експонатів став вирішальним фактором – бути чи ні. Тому було обрано, на думку автора, найбільш реальний і оптимальний варіант – музей історії Луцька братства.

Він став наймасштабнішим проектом діяльності нашого Братства. Безперечно, тоді ще не уявлялось, які перипетії чекають на цьому шляху ініціатора і фундатора ідеї. Перший ремонт двох кімнат, який виконала найнята бригада, був неякісним і все довелось переробляти. Натомість інший майстер Валерій Романюк до ремонтно-реставраційних робіт підійшов творчо і грамотно. Тому навіть стіни у двох кімнатах стали експонатом.

При здійсненні музейного проекту підставили своє плече щирі люди, які шанують історію. Це насамперед однойменне православне Товариство св. ап. Андрія Первозваного у США, яке тривалий час очолював уродженець Волині Михайло Герець. Відгукнулись керівники благодійних фондів “Майбутнє Волині” – Іван Омелянюк, “Рідна Волинь” – Борис Клімчук, керівник сільгосппідприємства “Рать” Луцького району Віктор Шумський, колишній начальник обласного управління лісового господарства Богдан Колісник, приватний підприємець Віталій Захарчук, колишній директор Луцького державного історико-архітектурного заповідника Тарас Рабан, братчик Федір Швець з Маневич. Та в багатьох ситуаціях навіть доброзичливе ставлення до вирішення бюрократичних паперових питань (а їх було безліч) було своєрідним моральним капіталом, бо позбавляло зайвого “Ходіння по муках”. Хоча довелось зазнати і немало походеньок задля різних дозволів. Лише ділова переписка зайняла не одну папку. Все це забирало багато дорогоцінного часу, якого не повернеш. Але через це треба було пройти, якщо хочеш щось зробити.

То ж попри все 27 вересня 2011 року, в день храмового свята Воздвиження музей Луцького братства урочисто відкрив двері, його освятив владика Михаїл. Відбулась перша екскурсія, яку провела Олена Бірюліна. На відкриття, незважаючи на запрошення, не прийшов жоден очільник ОДА, даючи зрозуміти, що навіть такі, не рядові для області події для партії Регіонів “не помітні”, коли до цього причетні його опоненти. Борис Клімчук навіть залишив без розгляду моє прохання про нагородження двох братчиків, які найбільше зусиль доклали до становлення музею. Більше року ОДА гальмувала передачу, як особистий дарунок державі голови Братства готового музею, у який вона не вклала ні копійки. То ж цей час ініціатору довелось його утримувати за власний рахунок, аби його не закрили. І лише з 1 січня 2013 року, згідно з постановою обласної ради музей став відділом Волинського краєзнавчого музею. Наказом директора ВКМ А. М. Силюка завідуючою відділом призначено О. А. Бірюліну. А придбані експонати згідно акту їх власник, ініціатор і фундатор музею передав для Волинського краєзнавчого музею. Музей Луцького братства знаходиться по вул. Кондзелевича, 5, у братському будинку, відомому як монастир василіанів, і займає площу 96,5 м. кв. Це наймолодший музей України, єдиний за братською тематикою.

Важливим питанням було оформлення експозиції. Тут потужну підтримку надав Волинський краєзнавчий музей (директор А. М. Силюк), який має багаті фонди. У експозиційному оформленні молодого музею немало сил і творчої думки доклали (тоді завідуюча відділом давньої історії ВКМ, яка згодом стала завідувачкою музеєм Братства) О. А. Бірюліна, її чоловік, дизайнер О. М. Слатов. На замовлення голови Братства художники Олександр Дишко, Володимир Жупанюк в художніх полотнах відтворили багато сюжетів з історії Братства. Особливо вражає талановите монументальне полотно О. Дишка “Останній шлях Данила Братковського”. Це сцена страти братчика, поета, неподалік братського будинку у 1702 році. Художник відтворив не лише стійкість духу патріота, а й той історичний відтинок у особах, вбранні людей, архітектурі старого міста.

Окрему залу займає галерея портретів фундаторів та визначних осіб Братства. Кожне з дев’яти полотен – цікава і колоритна особистість. Діяльність Братства “В особах і подіях” відтворив майстер пензля В. Жупанюк. Ще дві його картини розповідають про милосердя братчиків, про всесвітньовідомого іконописця братчика Йови Кондзелевича.

А починається музей з невеликого передпокою. Ліворуч, через кімнату, де чергує доглядач, є експозиція літератури, виданої Братством, Братська скринька для пожертв відвідувачі потрапляють у найбільшу залу. Розміщені тут та у наступних залах експонати, довідники розповідають про переддень зародження Братства, причини, історичну, релігійну ситуацію на українських землях, зайнятих Річчю Посполитою. В тих умовах релігійні братства, як згромадження найбільш свідомих членів української спільноти, взяли у свої руки захист її національних, релігійних, станових інтересів. Притаманний їй братський рух ХVІ – ХVІІ ст. зумів виробити такі форми добровільних спілок, які слугують взірцем і для творення сучасного громадського суспільства.

Установчі, статутні документи, стародруки, факсимільні видання братської літератури, стенди дають змогу зрозуміти як в тих умовах Братство стало потужною силою, однією з найбагатших організацій Волині, утримувало шпиталь для хворих, немічних, старих, жінок з немовлятами, безсімейних вояків. Діяла Братська школа, яка відповідала рівню учбового закладу середнього ступеня. У ній викладали поетику, історію, основи філософії, природознавство, медицину. Це окрім “семи наук” – граматики, історії, риторики, геометрії, астрономії, музики. Братство також утримувало монастир, церкву, які були споруджені за його кошт.

Доволі цікавою і цінною є схема-реконструкція об’єктів нерухомості Братства і Василіанського монастиря 1619-1631 років, накладені на сучасний план міста. Це будівлі, грунти, інша нерухомість, що були подаровані Братству його членами та фундаторами, що давало змогу не лише утримувати Братство, його інституції, церкви, друкарню, видавати літературу, займатись благодійництвом, а й будувати. Окремі стенди деталізують роботу Братської школи, шпиталю, монастиря, церкви.

Велика плита з білого мармуру розповідає про історичну подію: відвідини братського храму 28.08.1890 року государем, імператором Олександром ІІІ, імператрицею Марією Федорівною і царським почтом, які були присвячені відкриттю відбудованої частини церкви. У свій час вона була в Луцьку найбільшою. Однак внаслідок пожежі, а згодом довготривалої бюрократичної тяганини чиновників щодо її відбудови, вона обвалилась. Вдалось врятувати лише вівтарну частину храму, на освячення якої і прибули високі гості.

Одна з експозицій присвячена діяльності сучасного відродженого Братства. Тут його перша хоругва, виготовлена за ескізом братчика Віктора Федосюка, книги, видані Братством, написані братчиками, література про Братство, фотографії, афіші минулих років, що розповідають про його діяльність, власноруч виготовлений у 1989 році братчицею Серафимою Симонович національний прапор, з яким вона побувала на багатьох заходах в області та інших містах України.

Унікальним, цікавим і єдиним в Україні є об’єкт, який доповнює експозиційний потенціал музею – Братський некрополь. Це підземелля братської Хрестовоздвиженської церкви, братська усипальниця перших братчиків, похованих там 300-350 років тому згідно їхніх тестаментів. Про її невтішний стан йшлося в описах кінця позаминулого століття. Дуже довгий час останки цих людей були занедбані, перемішані з землею, сміттям. Під час атеїстичної влади в підземелля скидали різний мотлох. Коли автор опустився туди перший раз, видовище було не для слабонервових. Але головним був морально- духовний дисонанс: нагорі йде служба Божа, де йдеться про високі духовні цінності, внизу лежать зневажені, забуті останки тих, хто захищав православну віру.

І от після благословіння владики Михаїла, настоятеля церкви о. Василя невеликими силами братчиків, настоятеля, старости, послушника храму було розпочато розчистку, впорядкування крипти, поховань. Цікаво, що тут, в цьому дивному підземеллі, в яке деякі боялись опускатись, ніякого остраху не було. Навпаки, тут панувала якась незвичайна аура. Бо автор цих рядків, який нарівні з молодими відпрацював тут з першого до останнього дня,  незважаючи на вік, втоми майже не відчував. Щось незбагнене. Значну допомогу надавали курсанти обласного ліцею з посиленою фізично-військовою підготовкою (директор Павло Боснюк). З підземелля вручну було вийнято десятки тонн землі, будівельного та іншого сміття. Останки, а людських фрагментів було виявлено 49, було складено під скло у 14 трун. Перед цим довелось вирішити дві складні проблеми: відновити вхід у крипту ззовні та ліквідувати підтоплення.

Будівельно-ремонтні роботи якісно виконали робітники під орудою виконроба Олексія Новосада. Стіни укріплено цеглою, зміцнено арочне перекриття, зроблено бетонні східці. А от ліквідувати підтоплення крипти невідомого походження водами на перших порах виявилось складним завданням. Запрошені автором фахівці із Львова після дослідження крипти і церкви оцінили вартість ліквідації підтоплення у 2, 3 мільйона гривень. Сума фантастична. Тому, порадившись з практиками, зупинились на варіанті: підземний дренаж. По дренажних коридорах вода стікає в обладнаний колодязь, звідти насос-автомат перекидає її в каналізаційну трубу. Так і зробили. Дешево і надійно. Підлогу крипти виклали плитами з чорного мармуру. Тут тепер відбуваються богослужіння, некрополь став цікавим екскурсійним об’єктом.

Нині музей, некрополь вже надійно вписалися в туристичний маршрут Старого міста. Невеликий колектив музею (завідувачка Олена Бірюліна, молодший науковий працівник Андрій Боярчук, доглядачі Зінаїда Воробей, Мирослава Концевич) постійно дбають про привабливість цього музейного закладу, його популярність. Тут, окрім екскурсій, відбуваються тематичні заходи, які допомагають людям глибше і ширше пізнати минувшину. Музей відвідало немало відомих людей, зокрема Патріарх УПЦ Київського патріархату Філарет, громадські діячі Євген Сверстюк, Левко Лук’яненко, генерал-лейтенант СБУ Олександр Скіпальський, зарубіжні гості, керівники області, міста, депутати. Записи в книгах відвідувачів свідчать про розуміння ролі подібних закладів у формування свідомості наших громадян, молоді, пізнанні правди історії. Тому тим, хто береться за подібні благодійні проекти, не варто жалкувати за втраченим часом, здоров’ям, коштами. Здійснене набагато важливіше. Воно залишається і служить людям.

_________

  1. Луцьке Хрестовоздвиженське братство. Історія та відродження. – Луцьк : ВМА “Терен”, 2013. - 470 с.
  2. Данило Братковський. Світ, по частинах розглянутий. Фототипічне видання. Джерела. Студії. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2004. - 463 с.
  3. Пом’яник. Реєстр Луцького Хрестовоздвиженського братства. 1618 р. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2000. - 73 с.
  4. Данило Братковський – поет і громадянин. Матеріали науково-краєзнавчої конференції. – Луцьк, 2002. - 156 с.
  5. Лямент по отцю Іоану Василевичу, написаний в Луцьку року 1628-го. Луцький першодрук. Фотокопія. Переклади. Дослідження. – Луцьк : “Зоря”, 2008. - 112 с.
  6. Минуле і сучасне Волині і Полісся. Луцька міська громада: історія, традиції, люди. Науковий збірник. Випуск 26. Матеріали ХХVІ Волинської обласної наукової історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 16-й річниці надання Луцьку Магдебурського права і 390-й річниці створення Луцького православного братства. Луцьк, 9-10 листопада. Луцьк, 2007.
  7. Довбищенко М. В. Волинська шляхта у релігійних рухах кінця ХVІ – першої половини ХVІІІ ст. - К., 2008. - 884 с.

_____________________________

Волинський музей. Історія і сучасність. Науковий збірник. Випуск 5. Матеріали V Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 23-й річниці Незалежності України та 85-й річниці створення Волинського краєзнавчого музею, м. Луцьк, 16 травня 2014 року. Упоряд. А. Силюк. – Луцьк, 2014. – С. 6-11.

Категорія: Музей історії Луцького братства | Додав: volyn-museum (02.06.2014)
Переглядів: 474 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]