Головна » Статті » Музей археології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки
ПРОБЛЕМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ МУЗЕЯМИ АРХЕОЛОГІЧНИХ КУЛЬТУР ВЕЛИКОЇ ВОЛИНІ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ СУЧАСНОГО СВІТУ

Останні роки були позначені пробудженням історичної самосвідомості українського народу, значним інтересом до свого минулого, культурних надбань. Тому на перший план виступає проблема збереження археологічної спадщини давнього населення України. Адже саме пам’ятки археології найбільше глибоко втілюють в собі особливості суспільно-історичного та культурного розвитку народу. Однак на заваді вирішення цього питання з’являється ряд проблем, викликаних процесом глобалізації сучасного світу, в тому числі і Великої Волині, яка охоплює кілка областей сучасної України. Глобалізацію кваліфікують як об’єктивний феномен, але, як і будь-який інший суспільний процес, вона є формою, способом і результатом взаємодії об’єктивних і суб’єктивних чинників. Вона поки що не стала ініціативним суб’єктом геополітики з чітко визначеними національними інтересами. Але, не дивлячись на нові процеси, які проходять в нашій державі, Україна має чітко усвідомлювати власні національні інтереси, зберігати розмаїття культури свого народу.
Пам’ятки археології, залишені нам в спадок культурами минулих епох, становлять вагому частину багатої культурної спадщини України. Вони є свідками життя народу і розвитку його національної культури, відіграють важливу роль у пізнанні історії, вихованні почуття патріотизму та відданості своїй землі, є невід’ємною частиною світової культури. Прикро, що на сьогодні стан збереженості цього скарбу викликає занепокоєння з боку науковців та музейних працівників, які знають як його врятувати та показати широким верствам населення через музейні експозиції. Охорона музеями археологічних пам’яток Великої Волині та України повинна стати однією з найактуальніших питань сьогодення.
Однак, специфіка археології як науки полягає у широкому застосуванні в дослідженнях досягнень всіх без винятку наук. Адже розкопати - значить знищити пам'ятку, і досліджений об'єкт вже ніколи не може відтворитись знову. Саме в цьому полягає особливо відповідальна місія археолога, який зобов'язаний так дослідити пам'ятку, щоб не втратити бодай крихти інформації, а це можливо лише при використанні всіх доступних наукових методів [6].
Проблема використання пам’яток археології з часом не втрачає своєї актуальності, а навпаки, набуває особливої гостроти. Від вирішення сучасного використання пам'яток, їх ролі і місця в нашому житті залежить подальше існування та збереження археологічного надбання нашими нащадками, його популяризація.
Саме зараз, в період культурного відродження нашої держави постає питання про необхідність вивчення і збереження культурної спадщини нашої держави. Уже сам факт виникнення цього питання, є важливим чинником національного розвитку і свідчить про усвідомлення важливої ролі пізнання та збереження культурних здобутків українського народу. Одним із прикладів культурного надбання є пам’ятки археології. Їх дослідження допомагає вченим дізнатися як про історію безписемного періоду первісного суспільства, так і повніше відтворювати картини життя в ті часи, коли вже існували писемні джерела. Важко визначити, звідки вчені більше дізналися про життя скіфів і сарматів: із записів Геродота та інших античних авторів, чи в процесі розкопок стародавніх курганів, поселень і городищ [2, 12]. Популяризація археологічних пам’яток серед широких мас населення слугує джерелом формування почуття любові до своєї країни, гордості за її минуле. Одну з перших ролей в цьому складному й відповідальному процесі відіграють музеї, які слід розглядати як своєрідні осередки культури минулих епох. На початок 2005 року в Україні налічувалося 378 музейних установ, загальний фонд яких складав понад 10 мільйонів одиниць зберігання, вагому частку яких становили матеріали археології.
На жаль, із глобалізацією нашого суспільства у музеїв та, зокрема музейних працівників виникає ряд проблем, пов’язаних із дослідженням археологічних пам’яток. Аналіз вітчизняного та закордонного досвіду свідчить про те, що основні передумови збереження археологічних культур Великої Волині та України можуть бути створені лише у наслідок комплексного вирішення проблематики сучасного їх дослідження і використання.
Однією із них є так звана „чорна археологія”, але, як відомо, ця проблема не є суто українською. Просто в нас вона має більш варварський вигляд унаслідок практично повної байдужності до неї з боку державних органів. Чорні археологи не мають уявлення про важливість контексту будь-якої знахідки, без чого навіть унікальні речі втрачають свою наукову, історичну цінність[9]. Чорна археологія надзвичайно структурована: у ній є аматори, які шукають старожитності задля власного задоволення та справжні злочинні групи, які працюють винятково під замовлення забезпечених колекціонерів. В їх розумінні територія України давно поділено між організованими кланами, які методично й цілеспрямовано займаються пошуками. Часто вони набагато краще оснащені за самих археологів: у них є автомобілі, потужні металошукачі за допомогою яких витягують із землі те, що їх найбільше цікавить, а решту просто викидають. До речі, є серед них і багато професійних істориків, або принаймні людей, які колись працювали у археологічних експедиціях, тому достатньо добре обізнаних зі специфікою археологічних пошуків. [7].
В нашій державі збір підйомних матеріалів, особливо за допомогою метало детекторів, вважається кримінальним злочином. Однією із особливостей археологічної спадщини — неповторність кожного археологічного об’єкту. Основним методом дослідження археологічних пам’яток, є розкопки, результат яких передбачити неможливо. Цінність знахідок часто носить не лише науковий, а й матеріальний характер, що й приваблює до них, так званих «чорних» археологів [8]. Тому неможливість відтворення і неповторність кожної пам’ятки об’єктивно створює суттєвий «внутрішній конфлікт»: основний метод дослідження, який у нас застосовується — розкопки, є руйнівним. При цьому об’єктивна перевірка одержаного результату стає неможливою. Важливо і те, що користувачі або власники земельних ділянок ніяк не зацікавлені у виконанні охоронного законодавства, щодо археології і не несуть відповідальності за його порушення.
Знаючи реальну вартість археологічних пам’яток і маючи ефективне законодавство, правоохоронні органи повинні запрацювати на повну потужність. А щодо методів, то є, наприклад, дуже простий спосіб боротися з металошукачами грабіжників. Взяти до прикладу досвід, який використовувався в Румунії, де стародавні городища посипали алюмінієвою стружкою. Досить кількох стружок на квадратний метр, і археологічному грабіжнику не допоможе жоден металошукач. Адже він фіксує кожний шматок металу, а перевірити геть усе, звісно, ні в кого сил не стане [9].
За останні роки Україна перетворилася на міжнародний центр „чорної” археології, тому вкрай важливо, аби на найвищому рівні було відкрито чітку й конкретну позицію щодо стану справ. Із першої, сама собою випливає друга проблема – незаконний вивіз пам’яток археології за кордон. Логічно, що з рук „чорних археологів” знахідка попадає не до рук кваліфікованого дослідника чи до фондів музею, а найчастіше в приватні колекції, нерідко - за кордон. Цікаво, що закон „Про музеї і музейну справу” допускає існування музеїв всіх форм власності, в тому числі і приватних, але забороняє збереження археологічних колекцій громадськими музеями і приватними особами. Власниками археологічних колекцій можуть бути лише державні установи. Результатом цього стає невизначеність статусу колекціонерів, зникнення колекцій, формування підпільного ринку антикваріату, контрабандний вивіз предметів старовини за кордон, оскільки, крім історичної цінності археологічні знахідки мають ще й матеріальну ціну.
Чорна археологія — проблема загальна. Вона була, є й буде, допоки існуватимуть скарби, допоки залишиться недослідженим хоча б один курган. Поки є попит на історико-культурні цінності, знайдуться й люди, котрі цей попит задовольнятимуть[1].
Найбільше засмучує те, що останній час кількість антикварних магазинів, як на території міст Великої Волині, так і в Україні помітно збільшилася. Цей факт, свідчить – престижно бути власником не лише приватних зібрань живопису, рідкісних книг, старовинних меблів, а й археологічних пам’яток: знарядь праці, побутових речей, зброї, звісно прикрас. Негативним проявом глобалізації є поява вільного зовнішнього ринку на археологічні раритети з України. Це трапилося внаслідок того, що багато років наша територія була практично закритою для іноземних колекціонерів. Знахідки з теренів України потрапляли на Захід надзвичайно рідко, що вкрай підсилювало інтерес до них, і підвищувало вартість цих предметів серед колекціонерів. До того ж цивілізовані країни на багато раніше за нас зрозуміли, що таке археологічна спадщина і як до неї потрібно ставитися. Тому, як вихід із ситуації, вони запровадили колекціонування археології «місцевого» походження, до якої зараховують і здобутки наших археологічних культур. Відомо, що у Європі значно зменшений обсяг легальних археологічних розкопок. На вимоги Європейської конвенції з охорони археологічної спадщини було встановлено інформувати компетентні органи про будь-які надходження, щодо яких є підозра, що вони походять з нелегальних розкопок або приховані під час офіційних розкопок.
Ситуацію на ринку антикваріату можна побачити з пропозицій міжнародних аукціонів, які досить чітко відбивають загальну тенденцію і попит. Зокрема, в діапазоні пропозицій переважають предмети античні грецької та римської цивілізацій, які були поширені по Середземномор’ї та Північному Причорномор’ї [8]. Частина цих знахідок має українське походження, перш за все із Криму, де археологічні старожитності мають певні специфічні риси, або зі скіфських курганів.
Особливість психології колекціонерів - здобути бажане за будь-яку ціну або ж вкласти капітал у придбання, яке не девальвується згодом. Чорний ринок працює на дуже великих обертах, вимиваючи з України археологічні матеріали. Дорогоцінні речі крадуть на замовлення - тоді є гарантія їхнього збуту [4].
Відомо, що наше законодавство передбачає, що рухомі археологічні предмети є власністю держави. Проте багато юридичних нюансів ще й досі не врегульовано. Спірним є питання, про перевірку антикварних магазинів, різних клубів та ринку колекціонерів. Не так багато років тому, дозвіл на вивезення антикваріату можна було отримати лише в підпорядкованих міським управлінням культури висококваліфікованих експертів таких міст як Київ, Ужгород, Одеса й Львів. За минулі роки контроль за переміщенням культурних цінностей через український держкордон пережив, як прийнято вважати, „глибоку демократизацію”. Іншими словами, якщо хтось хотів неодмінно щось вивезти з нашої країни — йому це цілком вдавалося. Причому не контрабандно, у схованках, а цілком інтелігентно, із дозволами й усіма належними печатками. Досі не визначено умови оплати праці мистецтвознавців-контролерів. Вимагаючи проведення експертизи й оцінку культурних цінностей від територіальних органів Держслужби контролю, їх не забезпечили довідниками, каталогами. Не визначено перелік організацій, уповноважених здійснювати державну експертизу предметів побуту, зброї, прикрас, які нерідко трапляються в багажі контрабандистів. На їх замовлення здійснюються крадіжки з музеїв і приватних колекцій. За даними МВС України, лише протягом 2000 року злочинці викрали майже 500 унікальних музейних експонатів. Статистика засвідчує: розкривається тільки кожен другий такий злочин. Після крадіжки неможливо знайти фото зображення пропажі — таких каталогів просто немає, особливо якщо йдеться про запасники музеїв, віддалених від столиці. Більшість вилучень контрабандних речей на кордоні здійснюється в результаті тривалих підготовчих заходів, реалізованих у взаємодії з міліцією, митною та прикордонними службами. Проте досить часто оперативні розробки ніби виснуть у повітрі, не маючи можливості обпертися ні на належну законодавчу базу, ні на необхідну адміністративну систему контролю над вивезенням вітчизняної спадщини за кордон, ані на усвідомлення важливості питання владними структурами. Аргумент — пам’ятник не внесено до реєстру археологічних пам’ятників, не встановлено охоронний знак, бо грабіжницькі розкопки велися поза зоною, визначеною цим документом. Провокує контрабандистів і відсутність централізованих відомостей про музейні колекції, немає банку даних археологічних пам’яток. А тим часом, поки ми не в змозі оцінити те що в нас є, в країнах Заходу в ціні воно зростає.
Безумовним є те, що наші музеї потребують коштів, адже нині в залах експонується менше 5% музейного фонду України. Мова йде навіть не про стан приміщень музеїв, а про постійний брак охорони, за якого експонати часто стають предметом крадіжок. Говорячи про музейних працівників, дослідників археологів потрібно зауважити, що який би не був сильний ентузіазм, він нездатний замінити техніку. Тому доводиться працювати вручну, використовуючи замість скреперів і бульдозерів звичайні лопати - це називається розкопками охоронного характеру. Простіше кажучи, дослідження ведуть переважно на об’єктах берегової лінії, які із року в рік активно руйнує природна стихія. Водночас, і про це добре знають працівники галузі охорони культурної спадщини та історичного середовища про те, що Україна щороку втрачає пам’ятки.
Українські музеї сьогодні не можуть знайти гроші на елементарні господарські потреби, не кажучи вже про придбання цінних експонатів. Та варто лише дозволити, і всі наші скарби спливуть за кордон, оскільки там за них запропонують справжню ціну. Що ж, частину знахідок справді чекає доля „емігрантів”. В принципі, виходячи з інтересів науки, місце збереження знахідки значення не має. Набагато важливішим є те, чи дістануть її в спадок наші нащадки. Тому необхідно вжити термінових заходів до зміцнення матеріально-технічної бази. Потребують ремонту, оновлення реставраційне обладнання. Музеї потрібно забезпечити сучасною охороною та протипожежною сигналізацією.
В Україні більшість археологів-дослідників працює в різних державних установах, серед яких Інститут археології НАНУ, кафедри університетів, органи охорони пам’яток, музеї, заповідники. Часто їх професійні інтереси не співпадають з інтересами адміністрації, через конфлікт інтересів страждає в більшості випадків археолог-дослідник. Для досягнення результатів в науковому дослідженні для науковця необхідна самостійність, в тому числі і фінансова, адже він несе відповідальність за результати своєї діяльності.
Сучасні музеї Великої Волині не підготовлені до прийому масового європейського глядача з-за кордону, який відвідує музей із пізнавального інтересу. Хоча слід пам’ятати, що музей поєднує містками історичної пам’яті невичерпні знання і духовні багатства, довершені зразки матеріальної культури. Музейні експонати надзвичайно дієво впливають на формування особистості, прилучають громадян до надбань національної та світової історико-культурної спадщини. Тому на сучасному етапі музеї повинні стати “відкритими”, багатоцільовими осередками культури, науки, освіти та виховання відповідно до світових тенденцій розвитку музейної справи.
Держава повинна усвідомлювати факт, що археологічні пам’ятки є часткою нашої історії, частиною нашої культурної спадщини. Варто передбачати відповідальність за збереження пам'яток археології для нащадків. Ось, що є актуальним науковим і громадським обов'язком і для нашої молодої країни.
Правдою є факт, що більшість музеїв неохоче займаються адаптацією археологічних матеріалів до рівня сприйняття різних глядачів, особливо одноразових, тобто туристів. Але для того, щоб музейні працівники вижили в умовах сучасної конкуренції із західними колегами, вони повинні за допомоги держави підвищувати життєдіяльність музейних закладів шляхом організації комплексу заходів з покращення в них рівня менеджменту, маркетингу, створенню нових напрямків діяльності та підвищенню якості обслуговування відвідувачів.
Територія Великої Волині зберігає багато таємниць, про які ми не маємо ані найменшого уявлення. З одного боку, етичні міркування перешкоджають розкопуванню курганів і могильників. І, звісно, варварство, руйнування археологічних пам’яток неприпустимі. З іншого боку, прагнення звести до мінімуму наукові втрати, прогалини в наших знаннях про минуле української землі вимагає усе витягнути й вивчити. В ідеалі це, очевидно, недосяжно, але прагнути треба. Визнаємо, що річ, яка століттями зберігається під землею, перебуває в явно неналежних умовах: псується, гниє, перетворюється на потерть, окислюється. Знайти її, очистити, законсервувати — не зробити це — припуститися непростимої халатності щодо нашої історії [1].
Музеї відіграють важливу роль у збереженні і пропагуванні традиційної культури народу. За збереженнями елементів традиційної культури можна судити про те, як народ цінить своє минуле, надає ваги традиційності, яке коріння цього народу[7]. Збережені пам’ятки традиційної культури є найціннішим джерелом, вони несуть у собі відбиток об’єктивних умов побутування. Збереження пам’яток традиційної культури є свідченням свідомості народу, його культурно-історичних відчуттів .
1. Бажал А. Спадщина без прописки: варіант ч/б // Дзеркало тижня. - 2003. – 1 березня.
2. Кучинко М.М.Археологія Волині. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2005. – 202 с.
3. Логвин Н. Реставраційний „вибір” і марнотратство злидаря // Пам’ятки України №5, листопад 1991.
4. Мельник О. Крадії та покровителі // Універсам. – 2006. - 10 лютого.
5. Метьолкін М. Археологія «чорна» чи „біла” // Дзеркало тижня. - 2002. - 22 червня.
6. Петрашенко В.О. Актуальні проблеми сучасного дослідження і збереження археологічної спадщини // Восточноевропейский археологический журнал. – 2002. - 18 сентября.
7. Півоваров С. Археологія чимось схожа на криміналістику, ось лише детективи по знайденим решткам відтворюють картину злочину, а археологи - минуле людства // Львівська газета. – 2004. - 29 липня.
8. Толочко П.П. Пристрасті навколо проекту закону „Про охорону археологічної спадщини” // Дзеркало тижня. – 2003. - 13 травня.
9. Юрій Олійник. Не стріляйте в археологів // Дзеркало тижня. – 2003. – 27 вересня.

Категорія: Музей археології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки | Додав: Tatiana (15.09.2011) | Автор: Тетяна Яцечко-Блаженко E
Переглядів: 152 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]