Лариса Криштапюк,

провідний науковий співробітник відділу науково-методичної роботи Волинського краєзнавчого музею, м. Луцьк

ДМИТРО ОСТАПЮК (1914-1984) – ВОЛИНСЬКИЙ КРАЄЗНАВЕЦЬ, ОРГАНІЗАТОР МУЗЕЙНИЦТВА НА ЛЮБОМЛЬЩИНІ

Дмитро Олександрович Остапюк – відомий волинський краєзнавець, активіст пам’яткоохоронної справи, вчитель історії, дослідник археологічних пам’яток, організатор і активіст музейництва на теренах Любомльського району. Зібрав одну з унікальних музейних колекцій, яка і сьогодні не втратила свого значення і є значним джерелом для наукових досліджень.

Любомльщина, як складова Волині, дуже багата на історичні події. Вивчення цього регіону в історичному плані бере початок з кінця ХІХ ст. Увагу місцевого населення до історичного минулого краю привернули археологічні дослідження М. Біляшівського у 1890-х роках біля села Вулька Угрузька і матеріали по археології, опубліковані В. Антоновичем в 1901 році.

У 20-30-х роках на території Любомльського повіту продовжують археологічні дослідження польські археологи І. Савицька, М. Древко, Я. Фітцке. В магнатських садибах на той час можна було зустріти колекції старовинної зброї, нумізматики, стародруків, картин.

На Волині з ініціативи інженера Франца Ксенжпольського у 1927 році організовується товариство краєзнавців, яке увійшло в 1933 році до складу Польського краєзнавчого товариства і стало його регіональним відділом. Воно в свою чергу мало відділення в багатьох містах Волині, зокрема і в Любомлі. Товариство краєзнавців сприяло тому, щоб при гімназіях і школах працювали історичні гуртки і збирались експонати.

Дмитро Олександрович Остапюк народився 20 листопада 1914 року в селі Висоцьк Бережецької волості Володимир-Волинського повіту (тепер – село Висоцьк Штунської сільської ради Любомльського району) в бідній селянській родині. Події Першої світової війни принесли в сім’ю біженство в Дніпропетровську область, поранення, важку хворобу і ранню смерть в 1919 році, батька. В 1920 році сім’я повернулась на Волинь. З 1922 по 1929 роки Дмитро навчався у Висоцькій загальній школі. Далі – найми, робота землекопом на меліорації. Серед робітників було чимало членів КПЗУ, з якими почав тісно співпрацювати і Дмитро, захопившись комуністичною ідеєю. У рідному селі створив декілька трійок, у 1935 році – уже секретар підпільного райкому у Висоцьку і одночасно член підпільного райкому в селі Штунь. У 1937 році заарештований і засуджений польським судом на п’ять років ув’язнення, спочатку в Ковельській тюрмі, згодом у м. Короново (Польща).

Після 1939 року працював у радянських та господарських органах, по закінченні курсів у Львові очолив лісовиробничу дільницю у місті Рафалівка. З початком Великої Вітчизняної війни був в евакуації, потім на фронті. Після важкого поранення у 1942 році тривалий час лікувався. Згодом будує електростанцію в Башкирії до жовтня 1944 року, коли був знову мобілізований.

У жовтні 1945 року після демобілізації, повернувшись до Любомля, Дмитро Олександрович працює інженером-будівельником, головою планової комісії Любомльського райвиконкому, вчиться у Львівській партійній школі. У 1949-1952 роках – голова Ратнівського райвиконкому. Очолював різні господарські установи в Олиці, Любомлі. Згодом – директор Висоцької 7-річної школи і викладач історії. Звідси і розпочався його шлях краєзнавця. Д. Остапюк, побачивши, що історія рідного краю майже не вивчається у шкільному курсі історії, став разом з учнями записувати легенди, збирати спогади про минуле у старожилів свого і сусідніх сіл. Зацікавився археологією, нумізматикою. Потім були кілька десятиліть затишшя в краєзнавчій роботі на території району, тільки деякі жителі району займались приватним колекціонуванням. Поштовхом для пробудження інтересу до краєзнавства на початку 60-х років стала підготовка до випуску енциклопедичного видання “Історії міст і сіл Української РСР”, тому «Волинська область». В процесі роботи над книгою, яка тривала майже десять років, у школах, у краєзнавців і авторів майбутньої книги почав накопичуватись, крім текстового, і речовий матеріал. У школах почали створювати історичні куточки. Але ці експонати там довго не лежали, вони практично ніким науково не інвентаризувались і ніхто не відповідав за їх збереження. Тому через деякий час кращі з них були розкрадені, а інші через неправильне зберігання були знищені. З 1964 по 1969 роки Дмитро Олександрович викладав історію в Любомльській середній школі № 1. Йому вдалося пробудити в учнів інтерес до історії, любов до рідного краю. Свої уроки він постійно поєднував з екскурсіями по місту, часто організовував з учнями археологічні розкопки на території бувшого замку, водив їх на городище.

Опрацьовуючи матеріали архівів Луцька та Львова, склав велику картотеку історичних довідок і почав писати історію міста Любомля. Вже в цей час Дмитро Олександрович почав клопотатися про необхідність створення краєзнавчого музею.

У 1962 році під час розкопок на території ветлікарні у Любомлі виявив могильник вельбарської культури ІІ-ІV ст. н. е. Дещо пізніше, під час будівництва автотраси Київ-Варшава в районі с. Машів відкрив другий могильник цієї ж культури.

У 1966 році з допомогою місцевого населення виявив могильник у с. Гуща. Пізніше запросив на ці розкопки московського археолога Ю. В. Кухаренка, який довів, що це могильник поморської культури ІV- ІІ ст. до н.е. Д. О. Остапюк тримав постійний зв”язок з археологами міст Львова, Києва, Москви. На його запрошення вчені з цих міст двічі проводити розкопки в селах Машів і Гуща. Лише в Любомлі працювало п’ять експедицій. Д. Остапюк брав особисту участь у всіх цих розкопках разом з відомими археологами В. Д. Бараном, Ю. В. Кухаренком, М. Ю. Смішко, М. Б. Малевською, Г. В. Ауліхом.

Д. О. Остапюк, член товариства по охороні пам’ятників історії та культури, постійно на всіх нарадах ставив питання про необхідність створення краєзнавчого музею. На той час у нього вже була приватна колекція з археології, нумізматики, письмових документів. Було багато й інших експонатів, які він збирав протягом кількох десятиліть, об’їздивши всі села району. Любов до рідного краю і фанатична відданість історії сприяли тому, що саме Д. О. Остапюку доручили створення краєзнавчого музею. Проблема була в тому, що не було необхідного приміщення та й посаду музейного працівника тодішня влада відмовилась ввести в штат. Займаючись організацією музею, Дмитро Олександрович періодично зараховувався на різні посади в піонерклубі, сільських будинках культури, планетарії.

У 1970 році в центрі Любомля було побудоване триповерхове адміністративне приміщення і третій поверх вдалось виклопотати під краєзнавчий музей. Дмитро Олександрович сам розробляв ескізи вітрин, а науковці Волинського краєзнавчого музею надавали методичну допомогу в оформленні експозиції. Для пошуків експонатів прийшлось використовувати всі наявні можливості: читати лекції, виступати на нарадах, об’їздити всі села району, налагодити тісні зв’язки з учителями історії, працівниками культури. Налагодив зв’язки з Хелмським регіональним музеєм у Польщі, а також постійно спілкувався з відомим волинським краєзнавцем Г. Гуртовим.

Перша неофіційна екскурсія в музеї була проведена 9 травня 1973 року для польської делегації, яка прибула на свято, а офіційне відкриття музею відбулося 28 травня 1973 року.

Проте, й після того, як Д. Остапюк залишив музей, він не покинув краєзнавчої роботи і зібрав цікаву бібліотеку, став нумізматом і філателістом, продовжував шукати матеріали про місто і район. І хоча стан здоров’я не давав можливості їздити до архівів, закінчити книгу про Любомль, він вірив, що вона буде написана.

Помер Д. Остапюк 24 липня 1984 року. Похований на місцевому кладовищі.

Свою любов до краєзнавства Дмитро Остапюк передав синові – Олександру Остапюку, який з 1993 року очолює Любомльський краєзнавчий музей, є автором багатьох наукових праць з історії Любомльщини. Перейнявши науку від батька, рано почав займатись краєзнавством, колекціонуванням. Він гідно продовжує справу свого батька.

____________________________

Минуле і сучасне Волині та Полісся. З історії національних меншин на Волині. Науковий збірник. Випуск 49. Матеріали Міжнародної наукової історико-краєзнавчої конференції „Минуле і сучасне єврейської громади на Волині”, 20-21 серпня 2013 року, смт. Маневичі та Міжнародної наукової конференції „Польська культура в контексті волинського тексту”, 3-4 квітня 2014 року, м. Луцьк. Упоряд. А. Силюк. – Луцьк, 2014. – С. 270-271.