«Записав душу» Михайлу Драгоманову… через його сестру.

   4 жовтня минає 85 років від дня смерті української поетеси, драматурга, прозаїка, публіциста, видавця, етнографа, фольклориста, громадського діяча, матері Лесі Українки − Ольги Петрівни Косач, уродженої Драгоманової, яка друкувалася під псевдонімом Олена Пчілка. Багато писалося про її літературний талант, яскраво виражену національну позицію, її роль у становленні Лесі Українки як письменниці тощо. А ще вона була дуже красивою жінкою. Це було рідкісне поєднання внутрішньої і зовнішньої краси. Навіть на схилі літ… Сучасник Олени Пчілки д-р Дмитро Донцов писав: «А головно − її вдача, безкомпромісова, мілітарна, горда, що можна побачити на її портреті, звідки дивляться на вас пара проникливих суворих очей, з-під трохи насуплених брів, висунуте наперед, виразно окреслене, підборіддя, високе просте чоло, твердо закроєні уста, нічого з солодкавості української Марусі, а цілість − повна жіночого чару, краси і детермінації». Дослідник життя та творчості Лесі Українки та Олени Пчілки, світлої пам'яті Григорій Аврахов також помічав це поєднання: «Багатогранна, потужна особистість. Мудра і красива жінка, вольова і наполеглива натура. Вона залишила глибокий слід в царині нашої духовності. Засівала українську ниву добірним зерном. Леліяла національні паростки на благо добра і справедливості, на благо нашої України».

   Олену Пчілку дуже кохав її чоловік, Петро Антонович Косач, і сповідувався: «…я для тебе, моя дружина, більше ніж друг, − чоловік, готовий для блага твого і дітей віддати все своє життя».

   Нею захоплювалися навколишні чоловіки… Цього літа до літературно – меморіального музею Лесі Українки у Колодяжному потрапив один з номерів науково – літературного місячника за 1936 рік «Наша культура», який видавався у Варшаві, під редакцією проф. д-ра Івана Огієнка, з статтею Кирила Студинського «Зустріч Ольги Косачевої з Мелитоном Бучинським 1872 р.» (Бучинський Мелітон Йосипович (1847 − 1903) − український етнограф, громадський діяч, «народовець», один з кореспондентів М. Драгоманова.) У ній ідеться про подорож Ольги Петрівни до Франції з метою зустрічіз братом Михайлом Драгомановим, політичним емігрантом. Михайло Петрович просив свого товариша М. Бучинського, а той, підстрахувавшись на випадок своєї відсутності, В. Навроцького, товаришити їй у Львові, М. Подолинського − у Відні. Навроцький, ще й не бачивши ніколи гості, писав: «Пані Ольги Косачевої як не видати, так не видати, а я з нетерпеливости аж гину побачити сю «молоду дуже і не бувалу ще за границею» − і сподіватись, гарну паню». Взяв слова у лапки, повторюючи опис сестри братом. Мала вона їхати сама у другій половині жовтня 1871 року. Але так тоді і не приїхала: були паспортні труднощі, та й маленькій доньці Ларисі було лише 8 місяців. Лише у липні молода Косачева з чоловіком з'явилися у Відні. Михайло Подолинський описує подружжя: «…застаю двоє молоденьких людей: він чоловік, маючий найбільше 30 років, но молодий і здоровий. Похожий скорше на академіка (студ. унів.), чим на предсідателя мирового суду. Она ж − дівчатко 20-літнє: живий портрет Михайла Петровича та бідне і нездорове дитя». (Після народження доньки, Олена Пчілка страждала анемією. Може, цим і слід пояснювати хворобу Лесі Українки?) Після зустрічі з братом, у листопаді 1872 року, Ольга Петрівна вже сама, без чоловіка (він поїхав раніше), зустрілася з Мелитоном Бучинським у Відні. Ось як автор статті описує цей щасливий для Мелитона Йосиповича час: «Тих вісім днів побуту Ольги Косачевої у Відні вистачило, що молодий Бучинський полюбив її сердечно». «Може й мало кому відомо, що Мел. Бучинський писав вірші. Цілий десяток присвятив він Ользі Косачевій. В одному із них писав він дня 17. XI. 1872 року:

Доки я у свою

Домовину гряну,

Доки перед Богом

Яна суді стану,

То як око в око

Великого Бога

Душу одиноку

Істисне тривога,

Ти стисни ми руку

Ручкою м'ягкою,

То душу тривожнуУтулю, укою,

І мене огорне

 Днина золотая,

О, будь там зі мною.

Добрая, святая.»

   У листі до друга Вол. Навроцького сповідувався: «Вісім день пробула тут зі мною Ольга Косачева! Розумієсь, моя готовність лицарська, як і моя розкіш, границь не мала. А щоб сто чортів шкварило закордонців. Славну жіноту мають: їх самих я ненавиджу, а їх жінки люблю. Люблю з ними слухати і оперу, і драму, а ще любійше просидіти вечір у затишній кімнаті, читаючи […], та гов! Пиши мені про Драгоманова само найлучше, бо я йому записав душу навіки, і доглядати мушу, щоб його сестра живенько перекладала Робінзона. Відень 20 грудня, як раз 4 неділь після від'їзду моєї ідеальної приятельки, р. 1872»

   Навроцький у листі – відповіді глузував: «…ти покинув вже християнське літочислення, і лічиш час від нової епохи, − себто від приїзду, чи виїзду пані О. Косачевої». «Полюбив він її цілим своїм єством і своєю культурною душею, і все пам'ятав про неї в пізнішому часі, коли його дороги з Драгомановим розійшлися, − пише далі автор статті. − І вона, хоч молода, але статочна жінка, згадувала про цю зустріч із щирою симпатією й пошаною до Бучинського, що був для неї щирим другом, що намовляв її до літературної праці, що був для неї учителем у поширенні національної свідомости». Образ Бучинського, не міняючи навіть прізвища, використала у своєму художньому творі − оповіданні «Товаришки», і відтворила у ньому своє перебування у Відні. Героїня твору − молода лікарка Люба у Відні познайомилася з молодим галичанином. «Поговорили, розійшлись. Та й знов зустрівались, ходили вже вкупі й по місту. Бучинський, що скілька років прожив у Відні, звичайно, добре знав місто і ото ласкаво показував Любі, водив її, де вона ще не була, радив, де що ліпше купити. І все говорили, розмовляли так охочо!» (До речі, у статті Кирила Студинського «Зустріч Ольги Косачевої з Мелитоном Бучинським 1872 р.» цитується лист Мелитона Йосиповича, у якому він запитує п. Ольгу «як носяться давні гранатки, що ми купували?») «Люба виїжджає з Відня. Бучинськиїїй провадить її на вокзал; Люба дякує йому за всі його послуги, котрі він зсвоєї доброї ласки оказував їй у невідомому великому місті…»

Любов Мержвинська, Колодяжненський літ.-мем. музей Лесі Українки