Головна » Статті » Колодяжненський літературно меморіальний музей Лесі Українки
"Серед нового краю розпалю я одвічної краси нове багаття…"

                             "Серед нового краю розпалю

                             я одвічної краси нове багаття…"

Співцем "нового" краю — України була велика українка Лариса Косач, 144 роки від дня народження якої минає 25 лютого і псевдонім якої "Леся Українка" сам собою говорить про ставлення цієї людини до рідної країни: бажання бачити її вільною, процвітаючою. "Новому краю" будуть притаманні такі вічні людські цінності, як любов, правда, рівність, воля, щастя, братерство, всебічна освіченість всіх членів суспільства…

"Любов" у баченні Лесі Українки — це така, якої вчив Ісус Христос, і яку, наприклад, описує письменниця у драматичній поемі  "На полі крові":

А тут він про любов став говорити —

ти чув коли, як він про те балакав?

То сам ти знаєш, що в такі хвилини

і лютий ворог міг за брата здатись.

Категорія "правда" повинна також підпорядковуватися загальнолюдським чеснотам:

За правду, браття, єднаймось щиро,

Єдиний маєм правий шлях,

Єдину, браття, всі маєм віру,

Єдине серце у грудях.

Про необхідність і, на жаль, нестачу "братерства і рівності" між людьми Леся Українка пише у багатьох творах. Яскравий приклад — прозовий твір "От вона, тая жадана рівність…".  "Сумно, але з надією в серці пішла я шукати братерства між людьми. І що ж я там побачила? Бодай не казати!..

По містах пани гризуться між собою, хто за славу, хто за царську ласку, хто за землі, відмежовані від "найменшого брата"… Іду в село. Чую здалека – скрипки, бубни грають, весілля, певне? Так.

В убогій хатині натовп людей, сміх, танці, співи, гомін. Господар з господинею частують гостей, — хто багатший, того частують найперше. На чільному місці сидить пані-дідичка. Кисло дивиться вона на танці та на молодят. Нехтуючи, приймає ввічливі речі та горілку від господині. Ось вона встала.

"Ах, як тут у вас душно та димно у хаті!" – промовила. Поруч з нею йшла молода панна, підіймаючи трохи спідничку, щоб не закалякатись. "Фе! який тут сморід! затхнутись можна!" — сказала пані до панни і подалась до свого білого двору.

Подивилась я їм услід і тихою ходою пішла геть з того села. Входжу в друге. Що там? Гомін, крик, лемент? Чого? Великий гурт людей стоїть коло похилої хати, наполовину розваленої. Перед хатою лежить труп молодого хлопця, ніж стремить йому в серці. Над трупом стоїть блідий чоловік, зсунувши брови, і понуро дивиться. Що се таке? Се брат брата забив за батьківську хату…

Сумна вийшла я з того села далеко в чисте поле. Там я припала до рідної землі і гірко заридала. "Нічого, нічого, нічого не знайшла я в світі! ні волі, ні рівності, ні братерства!".

ххх

"Щастя" Леся Українка бачила в ідеальному суспільстві, яке описала в однойменному оповіданні: "Се було в початку віків. Новостворений світ сіяв чудовою красою, скрізь була гармонія, ясне, повне життя. Цвіла божа мрія, розкішна й лагідна. Людське життя плило тихими хвилями і зливалося з тією мрією в одне осяйне, спокійне море.

Великий спокій був на землі, й люди жили в спокою. Так було довго". Але злий дух зруйнував людську ідилію голодом, морами, створив примарну Зорю щастя. Щоб піймати її, люди "віддавали все найдорожче, губили себе і других, сльози й кров лились річками во ім'я його.

А щастя літало по світі зорею, блискавицею, вогником бродячим і ніде не спинялось надовго, і ніхто не мав його ціле в руках". Закінчення оповідання ніби й песимістичне, адже всіх складових щастя вкупі не існує, то, може, новій Україні варто намагатися, щоб якнайбільше складових його проявлялося?

Конкретна програма створення нового суспільства міститься в п'яти невеликих фразах у "Листі до товаришів", написаних Лесею Українкою з Болгарії: "І політична воля, і освіта народу, і потреби нашого краю, і оборона прав народності, і конечність здобування волі слова".

Одна проблема з багатьох – подолання бідності. Письменниця, будучи майстром високого класу, словами американського художника Річарда Айрона з драматичної поеми "У пущі", описуючи бідність вдови, яка замерзає з малими дітьми у хатині, описує і злидні українця:

Сьогодні вперше побачив я

так близько злидні людські.

Я досі знав лиш бідність артистичну,

ощадність бачив, працю невсипущу,

та корчів голоду я ще не бачив,

не чув його спотвореного крику,

не чув, не бачив і не дбав! Матусю,

хіба не гріх така страшна байдужість?

Але я жив серед краси і мрій.

Все вище, вище й вище я здіймався

на крилах мрій – тепер упав на землю…

Ох, мамо, як же я забився страшно!

Здається, мрії зломлено крило…

а як воно плескало буйно!

Тільки вільна праця у вільному суспільстві збудує нову державу! У драматичній поемі "В дому роботи, в країні неволі" два раби (один — полонений раб, інший — раб у своїй країні) однаково говорять про працю, яка могла б приносити задоволення:

Не раз, мені здається, я робив би

незмірне краще, якби я був вільним,

Я будував би храми

по-своєму, я б видумав нові

емблеми для богів, а колонади

зовсім би не таким порядком ставив, –

я б їх єднав по три, по п'ять, по сім,

отак, як пальми часом виростають…

І що б то був за храм! Боги мої…

...я б ховав у пірамідах,

скажу тобі по правді, не царів,

а всіх, що добрії діла робили,

всіх, що жили по правді.

Ото була б новітня піраміда,

якої світ ще не видав!

ххх

Не в одному творі Леся Українка робить акцент на праці, результати якої  створюють матеріальні блага. Коли у драматичній поемі "На руїнах" ми замість слів "Ізраїль", "Сіон" поставимо слово "Україна", прочитаємо програму розвитку нашої країни:

Устань, Ізраїлю (Україно – авт.)!

 

Зори плугами се бойовисько, не давай ні кроку

землі обітованої. Посій

понад границями пшеницю добру,

відгородись житами від пустині.

Склади каміння все у підмурівки,

щоб не казали люди: тут руїна;

щоб мовили: колись тут стане дім.

Пройдуть роки, з полону бранець верне,

знов оживе тоді сіонська пісня,

високий підмурівок одгукнеться

ще голосніш на співи відродження.

І бранець руку братові подасть,

і підуть поруч будувати мури

на тім гучнім, високім підмурівку.

Душа моя вже бачить ту будову,

і знає серце, як її назвати:

в новім Єрусалимі (новій Україні — авт.) храм новий!

Кожного члена нової країни Леся Українка хоче бачити високоосвіченим і ніколи не казати "Я вже скінчив науку" (драматична поема "Оргія"). У вірші "Коли втомлюся я життям щоденним" у противагу світу, який "темницею здавався", ставить "владу світлу".

У поезії "Годі тепера! Ні скарг, ані плачу" вірить, що "зорею рожевою край твій освітиться темний". У "Зорі поезії" мріє бачити країну, "де щастя і горе однаково милі", "де усміх і сльози однаково ясні", "де чола підводять похилі", "де не сльозами, а співом ридають нещасні".

У драматичній поемі "В катакомбах"  чекає часу, коли "ганебне слово "раб" із світу зникне". Керівник держави повинен мати за девіз слова з поеми "Роберт Брюс, король Шотландський” "Дай нам, Боже, довіку прожити в щирій згоді, у добрім ладу".

А художній опис погляду людини нової України бачимо у високохудожньому оповіданні "Приязнь".

ххх

Від пори, коли Леся Українка писала свої твори, минуло не одне століття. Але як і тоді, так і сьогодні її слова звучать свіжо і в лад нашим думкам та прагненням.

Любов МЕРЖВИНСЬКА.

с. Колодяжне.

____________

Вісті Ковельщини, 24 лютого 2015 року № 15

Категорія: Колодяжненський літературно меморіальний музей Лесі Українки | Додав: volyn-museum (28.02.2015)
Переглядів: 337 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]