Головна » Статті » Художній музей
З ІСТОРІЇ ФОРМУВАННЯ І ВИВЧЕННЯ МИСТЕЦЬКИХ КОЛЕКЦІЙ ВОЛИНСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ
Тамара ЛЕВИЦЬКА
(м. Луцьк)
З ІСТОРІЇ ФОРМУВАННЯ І
ВИВЧЕННЯ МИСТЕЦЬКИХ
КОЛЕКЦІЙ ВОЛИНСЬКОГО
КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ
Особливе місце у зібранні Волинського краєзнавчого музею посідають твори українського художника Андроника Григоровича Лазарчука (15 січня 1870, с. Уховецьк, тепер Волинської області – 6 вересня 1934, м. Борзна Чернігівської області). До формування цієї збірки – фонду живописних та графічних робіт, а також архіву митця – причетний Олексій Федорович Ошуркевич (1933–2010) – учений-етнограф, знавець історії, культури і мистецтва краю. Ймовірно, вперше про Лазарчука, талановитого художника з Ковельщини, почув молодий журналіст Ошуркевич наприкінці 1950-х років, коли завідував відділом листів і масової роботи Ковельської міської газети «Прапор Леніна». Зацікавившись постаттю митця, Олексій Федорович, працюючи вже у Волинському краєзнавчому музеї, куди його прийняли на роботу в січні 1961 року, продовжував пошуки матеріалів про нього. З цією метою він звертався до краєзнавчого музею Борзни Бахмацького району Чернігівської області, де останні 19 років (з 1915 до 1934 року) мешкав художник. Про цей запит краєзнавця з Волині розповіли Олені Андрониківні Михалевич, доньці Лазарчука, доброму ангелу-охоронцю і розпоряднику його спадщини. У 1950-ті, 1960-ті роки вона передавала його твори до багатьох музеїв України. Хотіла, щоб картини митця були й на озерній Волинській землі.
Реконструювати події тих часів допомагає кореспонденція О. Ф Ошуркевича, яку після смерті науковця у 2010 році його рідні передали до Волинського краєзнавчого музею. В архіві, що містить багату епістолярну спадщину, є блок матеріалів, пов’язаних з постаттю А. Г. Лазарчука, передовсім – це листи його доньки О. А. Михалевич.
У першому листі, який написано російською мовою і адресовано адміністрації музею в Луцьку (лист від 16 квітня 1963 року, інв. № КДФ-23893), Олена Андрониківна заявляє про своє щире бажання «передать музею на родной Волыни несколько работ отца». Далі, спілкуючись безпосередньо з Олексієм Федоровичем, вона переходить на українську мову і підтверджує свій намір подарувати твори А. Лазарчука, але хоче знати, чи він (музей) зацікавлений у цьому (лист О. Михалевич від 20 квітня 1963 р., інв. № КДФ-23893).
Якщо для Київського музею українського образотворчого мистецтва (нині Національний художній музей України), Олена Андрониківна відібрала низку полотен свого батька спільно з народним художником УРСР Володимиром Костецьким, то тут вона хотіла порадитись зі своїм братом Іполитом Лазарчуком, художником і кінорежисером, на приїзд котрого з Києва до Борзни чекала 20-25 червня 1963 року (лист О.Михалевич від 7 червня 1963 року, інв. № КДФ-23896). Вона також проінформувала Олексія Федоровича про те, що крім картин, у неї зберігаються світлини батька, його автобіографія, каталоги виставок, книга Г.С. Портнова «Володимир Миколайович Костецький» (Київ, 1958), в якій йдеться і про А. Г.Лазарчука як про першого вчителя В. Костецького.
Нарешті, коли усі питання були узгоджені, в жовтні 1963 року О. Ошуркевич привіз до Луцька із Борзни архів художника і його твори. У Книзі надходжень Волинського краєзнавчого музею є посилання на акт прийому № 41 від 21.Х.1963 року. Сам акт не зберігся, тому не відома точна цифра отриманих від О. Михалевич експонатів. З її листа (лист від 5 листопада 1963 року, інв. № КДФ-23897) стає зрозумілим, що частина картин і документів були передані на малу Батьківщину художника – в Уховецький народний краєзнавчий музей. Олена Андрониківна усвідомлювала, що твори художника такого рівня як А. Г. Лазарчук, мусять бути в державних, а не громадських музеях чи музейних кімнатах. Але цього разу вона не опротестувала наміру адміністрації обласного музею, тільки хотіла знати, що залишиться для експозиції в Луцьку, а що буде в Уховецьку. Її дуже турбує стан картин, «...упаковка була поганою, а дорога важкою», – зауважує вона і запитує, чи довелось робити реставрацію . Просить надіслати їй на спогад фотографії із зображенням будівлі музею (загальний вигляд) та зали з картинами батька. Зізнається, що спомини про А. Г. Лазарчука ще не написала. Допомагає Олексію Федоровичу в пошуках інформації про місцезнаходження його творів. Радить звернутися з офіційним запитом у Третьяковську галерею в Москві (хтось їй сказав, що там 2 чи 3 роботи батька) та в галерею Краснодара. Імовірно, що у тамтешньому музеї теж можуть бути його твори. Свого часу А. Лазарчук брав активну участь у виставках, які організовував український купець і колекціонер Федір Коваленко у центрі Кубанського краю – Катеринодарі (нині Краснодар).
Лист О. Михалевич від 9 грудня 1963 року (ВКМ, інв. № КДФ-23898) дуже короткий і малоінформативний. Вона просить Ошуркевича передати дирекції музею подяку за надіслані їй 50 карбованців за картини батька, повертає підписані акти і обіцяє відповісти на його запитання через деякий час.
Творчість А. Г. Лазарчука в особі Ошуркевича знайшла сумлінного дослідника. Першу наукову розвідку про митця «Художник з Уховецька» О. Ошуркевич написав наприкінці того ж 1963 року. Її було опубліковано в обласній газеті «Радянська Волинь» 24 грудня 1963 року у рубриці «Слово про наших земляків». Автору вдалося реконструювати незвичайну біографію талановитого українського сироти, який так наполегливо йшов до своєї омріяної мети, аби стати художником. Він аналізує жанрове розмаїття творів Лазарчука, окремі його полотна, зокрема картину «Лірник» – своєрідний реалістично-побутовий начерк життя старої Волині. І зауважує, що велику картину «Лірник» у роки Другої світової війни вивезли фашисти. А лишився тільки ескіз, який разом з деякими іншими творами дочка художника О. А. Михалевич передала недавно у Волинський краєзнавчий музей.
Статтю ілюстровано світлиною, на якій зображено молодого митця, і репродукцією з ескіза «Лірник».
Згодом (у 1966 році) у Волинському краєзнавчому музеї, який тоді знаходився на вулиці Шопена,7, було організовано першу художньо-документальну виставку А. Г. Лазарчука. Тут експонувалися твори і архівні матеріали з луцького музею і Уховецька. «Особисті документи, фото, живописні та акварельні роботи, етюди, малюнки – все це яскраво розповідає про нелегкі життєві шляхи – дороги художника-реаліста, відомого у свій час педагога», - констатували у рецензії «Життям народжене» її автори Олексій Ошуркевич і волинський письменник Іван Чернецький (Радянська Волинь. – 1966. – 21 жовтня). Олексій Федорович у музеї вже не працював – звільнився 15 липня 1964 року, але інтересу до постаті А. Г. Лазарчука і його творчості не втратив. Він невтомно шукав бодай найменшу згадку про митця, збирав спогади сучасників, з’ясовував місцезнаходження його творів, обмінювався інформацією з музеями СРСР. А допомагала йому в цьому Олена Андрониківна, листування з якою Ошуркевич не припиняв.
У листі, датованому 4 травня 1966 року (ВКМ, інв. № КДФ-23895/1), вона розповідає про те, що їй повернули фото наймолодшої сестри Лесі Українки – Ізидори Косач. «Якщо Вам це фото потрібне, то я можу надіслати», - пропонує вона Ошуркевичу і відтворює напис: «Се портрет волиняночки – моєї дочки, що торік скінчила Київський Політехнічний Інститут ученим агрономом. Може, Вам цікаво – теж яко тип і натура. «Цю світлину Лазарчук отримав від Ольги Петрівни Драгоманової-Косач (Олени Пчілки), письменниці,
редактора громадського літературно-наукового журналу «Рідний край» і додатку до нього «Молода Україна» – періодичного видання для дітей. Ошуркевич зацікавився, якими були зв’язки Лазарчука з Косачами, що їх об’єднувало? Досліджуючи тему, Олексій Федорович згодом відшукає у рукописному відділі Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка Академії наук УРСР листи Лазарчука до Олени Пчілки, віднайде малюнки художника в журналах, проаналізує їх. Про творчі взаємини двох великих українців підготує кілька статей, одну з яких «Малюнок у старому журналі» опублікує обласна газета (Радянська Волинь. – 1989. – 6 жовтня).
Розуміючи значення А. Г. Лазарчука для Волині, оцінюючи зроблене майстром пензля в українському образотворчому мистецтві, Ошуркевич як науковець бачив необхідність у написанні художньо-біографічної повісті про нього. Донька художника радила йому до яких осіб, що знали особисто А. Лазарчука, можна звернутись. «У Крем’янці на Волині живе Скибицький Лука Данилович, у минулому – вчитель, - пише вона в листі від
14 листопада 1966 року (ВКМ, інв. № КДФ-23899). – Уховчани мені розказували і про Турика (учня А. Лазарчука). Він також мешканець Крем’янця». Михалевич жалкує, що у Харкові помер Л. М. Лойко, який навчався у її батька. Він збирав матеріали та важка хвороба стала на перешкоді. «Наші борзенці свої спогади про А. Лазарчука надіслали. Чим зможу ще допомогти Вам?» – запитує Олена Андрониківна. Вона надсилає Ошуркевичу спогади Бренделя Володимира Миколайовича, агронома, який у Борзні був директором сільськогосподарського технікуму. Брендель познайомився з Лазарчуком у 1916-1917 роках і дуже зблизився з ним, бо й сам любив малювати, але йому бракувало фахових знань. Він розповідав, що Лазарчук запрошував здібних дітей на додаткові навчання у власну домашню студію. Заняття проводив безкоштовно, незважаючи на те, що його матеріальне становище було дуже важким. Андроника Григоровича всі любили – і дорослі, і діти. «Присущий ему украинский юмор всегда поднимал настроение», - згадував Володимир Миколайович (Спогади В. М. Бренделя про художника А. Г. Лазарчука. ВКМ, інв. № КДФ-23895/1/2).
Вимальовувати образ талановитого художника допомагали О. Ф. Ошуркевичу й поїздки по місцях, де жив і працював А. Г. Лазарчук, листування з його учнями й друзями. Він щедро ділився зібраним матеріалом з тими, хто цікавився постаттю «співця Волині». Так, Петро Мах у статті «Повернення художника» (Літературна Україна. – 1970. – 25 грудня) цитує лист Олени Андрониківни до Ошуркевича. Цей лист відсутній в архіві науковця. Можливо, П. Мах не повернув його адресату. Ось що розповідає Олена Михалевич: «...Картина, що знаходиться у мого меншого брата Олексія, - «Вишивальниця» має такий зміст. В убогій селянській хатинці, на лаві, біля маленького віконця, сидить молода дівчина у простому вбранні, у невишиваній сорочці, вилиняній спідничці. Вишиває. Промінь сонця освічує її зосереджене обличчя. Цю картину Лазарчук написав, повернувшись з Уховецька, куди їздив з Дедеркал під час літніх канікул. Взагалі, кожна подорож до Уховецька була завжди дуже плідною для його художньої творчості... Він дуже любив свій рідний край, людей. Не пам’ятаю, хто ця дівчина..».
Так хто ж ця дівчина з Уховецька? У зібрання Волинського краєзнавчого музею є малюнок олівцем «За вишиванням» (ВКМ, інв. № Г-24). Його композиція дуже нагадує описану Оленою Анрониківною картину. Можливо, це і є та ж сама дівчина, а в музеї ми маємо підготовчий малюнок до живописного твору.
Епістолярні матеріали архіву О. Ф. Ошуркевича, кореспонденції, адресовані йому, спогади сучасників про А. Г. Лазарчука, зібрані його донькою і самим Олексієм Федоровичем, - унікальна джерельна база для усіх дослідників життя і творчості митця. Культурна цінність їх надзвичайно велика. Вони доносять живий подих минулого. Слід подякувати О. Ошуркевичу за те, що так дбайливо зібрав документальний матеріал, зумів сам професійно ним розпорядитись й залишив його для наступних поколінь науковців.
Для Волинського краю постать Андроника Лазарчука, як зауважив Микола Дьомін, член Національної спілки художників України, є мистецьким камертоном національного образотворення. Він розкриває перед світом сутність волинської душі.
Нині збірка Волинського краєзнавчого музею налічує 30 живописних полотен А. Г. Лазарчука, серед яких найкращою є картина «Молодиця» (1907). та 9 графічних аркушів, виконаних художником у різні періоди творчості в техніці акварелі й олівця. Вивчаючи їх, ми можемо пізнавати великий масив народного життя: побут, обрядовість, родинні стосунки, споглядати і милуватись волинськими краєвидами, оспіваними художником, вдивлятися в обличчя його сучасників, членів його родини, бачити очі самого Митця. А. Лазарчук творив у період оновлення живопису, коли в пейзажі, побутовій картині й портреті формувався новий емоційний підхід, який самі митці називали «пошуком краси». Шлях науковця Олексія Ошуркевича до художника Андроника Лазарчука і повернення імені й спадщини митця на Волинь – це теж «пошуки краси». Сьогодні їх продовжують інші.
Публікації О. Ф. Ошуркевича про А. Г.Лазарчука:
1 Художник з Уховецька //Рад. Волинь. – 1963. – 24 груд. – (Слово про наших земляків).
2 Життям народжене /О.Ошуркевич. І.Чернецький // Рад. Волинь. – 1966. – 21 жовт.
3 Малюнок у старому журналі // Рад. Волинь. – 1989. – 6 жовт. Роботи художника А.Г.Лазарчука у журналах «Рідний край», «Молода Україна», що їх видавала Олена Пчілка (О. П.Косач).
4 Андроник Лазарчук і Олена Пчілка: З історії творчих взаємин // Волинський музей: історія і сучасність: Наук. зб. – Луцьк, 1999. – Вип. ІІ. – С. 142–143.
5 Андроник Лазарчук і Олена Пчілка: З історії творчих взаємин // «Роде наш красний...» Волинь у долях краян і людських документах / автори – упоряд. А. К. Оляндер, Л. В. Бублейник, А. М. Силюк. – Луцьк, 1999. – Т. ІІІ. – С. 758-760.
________________________________
Минуле і сучасне Волині та Полісся. Народна культура і музеї. Науковий збірник. Випуск 44. Матеріали Четвертої Всеукраїнської науково-етнографічної конференції, присвяченої 80-річчю від дня народження Олекси Ошуркевича, 16-17 квітня 2013 року, м. Луцьк. Упоряд. Є. І. Ковальчук, Л. А. Мірошниченко-Гусак. – Луцьк, 2013. – С. 34-36.
Категорія: Художній музей | Додав: volyn-museum (31.07.2013)
Переглядів: 486 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]