Головна » 2016 » Вересень » 14 » Зневажена пам’ять, або Чому ми пишемо історію за принципом політичної доцільності...
16:12
Зневажена пам’ять, або Чому ми пишемо історію за принципом політичної доцільності...
Зневажена пам’ять, або Чому ми пишемо історію за принципом політичної доцільності...

Моє дитинство пройшло в невеликому галицькому містечку Сокалі на березі Західного Бугу, – пише у газеті «Голос України» Максим Солоненко. Довге перебування Сокаля в складі Австро-Угорщини наклало відбиток на його зовнішній вигляд, поведінку і менталітет міщан. Це були європейці по своїй суті. У довоєнному Сокалі, з його 15 тисячами населення, була класична гімназія, вчительська семінарія, торгова школа і ще з півдесятка інших навчальних закладів, виходили газети, працювали бібліотеки, приймала хворих простора лікарня. Прекрасний спортивний зал товариства «Сокіл» і зараз використовується як районний Будинок культури, і лише війна завадила будівництву розкішного дому «Просвіта».

Сокальчани, які у вихідні дні 1939 року ходили мощеними плиткою тротуарами, зодягнуті у модні костюми і капелюхи, видавалися приїжджим зі сходу людям, якимись «чуждыми элементами». Пригадую, як один старожил розповідав, що червоноармійці, які крокували повз нього дорогою, говорили: «Смотри, помещик идет!». А працював той чоловік на місцевій цегельні і в звичайні дні був чорний від кіптяви, як сажотрус. Але в неділю, як всі, одягався у святкове вбрання, не забуваючи і про краватку до білої сорочки.

Незважаючи на все це, в повоєнні роки тодішня комуністична пропаганда не соромилася розповідати про темряву, неуцтво і злидні, які панували на Сокальщині до приходу туди радянської влади. Все це була брехня, і пам’ять про довоєнне життя всіляко виштовхувалася з голів міщан. Вона була ідеологічно невигідною!

Подібну ситуацію спостерігаємо і зараз. І хай читачі не підозрюють мене у симпатіях до комуністичних ідей, з ними попрощався вже давно і назавжди. Інакше б не стояв у січні 1990 року в ланцюзі Злуки на київському шосе поблизу райцентру Гоща, що на Рівненшині, не пройшов би Луцьком у першій протестній колоні 21 листопада 2004 року, а в 2013-му не вийшов першої ж ночі на підтримку побитих «Беркутом» у Києві студентів... Але не хочу бути подібним на людей без пам’яті, таких сучасних талібів, які руйнують духовні цінності, нищать історію.

У Сокалі батьки кілька років винаймали квартиру в приватному будинку. Нашою сусідкою була рідна сестра колишнього секретаря Холмського, Станіславського, Луцького окружкомів Комуністичної партії Західної України (КПЗУ), закатованого 1930 року в Луцьку польською політичною поліцією (дефензивою) Степана Бойка Анастасія. Жила Анастасія Іванівна, як і всі тоді, бідно. Ніхто до неї ніякої уваги не виявляв. Лише в 1960-х роках, в період керівництва Компартією України Петром Шелестом, про родину Бойків згадали. Кілька разів їх запрошували на якісь врочистості в Луцьк, а племінницю Степана Івановича — Надю — прийняли в Луцький педінститут. Але коли Петра Юхимовича Шелеста відправили у відставку, процес повернення до національної історії припинився, про Степана Бойка почали забувати. Ще б пак, адже він належав до розпущеної Сталіним КПЗУ, а його проукраїнські погляди були добре відомими ще з донесень дефензиви. За них він і поплатився життям, не маючи ще й 30 років.

Прикро, але коли розпочався процес декомунізації, Степана Бойка поставили в один ряд з Якіром, Косіором, Постишевим та іншими творцями Голодомору і політичних репресій в Україні. Попри численні протести краєзнавців, істориків, просто небайдужих людей, його пам’ятник у Луцьку весною цього року знесли, а вулицю, названу на його честь, перейменували.

Пам’ятник Степану Бойку в Луцьку (вгорі, фото 17.03.2011 р.) і те, що залишилося на місці, де він був (внизу, фото 17.07.2016 р.).

Подібна доля спіткала меморіальні таблички на будівлі колишнього монастиря тринітаріїв, що на вулиці Лесі Українки, де 16 листопада 1917 року відбувалися збори солдатських депутатів, які проголосили радянську владу в Луцьку. Щоправда, табличок не зняли, а просто заштукатурили. Яка вже не є, але це наша з вами історія! А ми її в бетон закатали.

Заштукатурені меморіальні дошки на будівлі колишнього монастиря тринітаріїв (фото 17.07.2016 р.).

На вулиці Пушкіна, в центрі Луцька, стоїть невеличкий одноповерховий будиночок з колонами. Багато років на ньому висіла меморіальна дошка з повідомленням, що в цьому будинку в 1709 році зупинявся російський імператор Петро Перший. Зовсім не маю симпатій до цієї особи, але ж це історія, і забувати цю подію теж не варто. Навіть, якщо немає бажання класти до підвалин кам’яниці квіти. До речі, такого випадку не пам’ятаю. Добре, хоч стару будівлю, як часто роблять, не знесли.

Свого часу у Луцьку стояли пам’ятники царю Олександру ІІІ, Юзефу Пілсудському, а на мосту через протоку Стиря Глушець — скульптури визначних діячів польської науки і культури, доля який так чи інакше була пов’язана з Волинню. Всі вони безслідно зникли. Скажіть, а чи не цікаво було їх побачити гостям міста та й самим лучанам, адже це частинка їхньої історії? І вони вже самі в ній як слід розібралися.

Зараз в Луцьку точаться розмови щодо зміни ідеологічного змісту величного (одного з найкращих в Україні) меморіалу Вічної Слави, де покояться останки майже двох тисяч визволителів Волині від фашистських загарбників. Але чи правильно буде збивати з гранітних плит радянські бойові нагороди, написи тощо, навіть міняти назву військового некрополя? А це також планується.

Вершиною прикладів цинізму, з якими доводилося зустрічатися останнім часом, є громадський туалет, споруджений на місці розстрілу героїв оборони прикордонного містечка Устилуг. Це відхоже місце стоїть за десять метрів від відкритого на їхню честь пам’ятника. Керівники Львівського прикордонного загону, підрозділ якого «Пархоменкове» несе тут службу, мали б негайно потурбуватися, щоб знести зі святого місця цю ганьбу. Але ж немає вказівки з Києва! А ми говоримо про пам’ять. Швидше про зганьблену пам’ять!

Пам’ятник героям-прикордонникам на фоні громадського туалету на міжнародному автопереході «Устилуг» (фото 22.07.2016 р.).

Пишу ці рядки, бо є побоювання, що скоро йтиму тисячолітнім Луцьком, де не буде місця справжній історії, а лише її політично доцільному тлумаченню.

Волинська область.

БУКВА ЗАКОНУ

Із Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»
Стаття 4. Заборона використання та пропаганди символіки комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів.
3. Заборона не поширюється на випадки використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, символіки націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму:
8) на намогильних спорудах, розташованих на території місць поховань, місць почесних поховань.

Фото автора.

Категорія: Волинський краєзнавчий музей | Переглядів: 198 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 3.0/2
Всього коментарів: 1
1 obi_22   (14.09.2016 18:43)
Історія тисячолітнього Луцька - далеко не тільки історія часів Російської імперії, 2 Речі Посполитої і УРСР, хіба не так? Але ж автору болять лише ідеологічні пам'ятки цих періодів. Принагідно дам короткі ремарки стосовно двох тез, про які висловлює жаль автор статті: Петро I, цар Московської держави і ще не російський імператор, дійсно бував в Луцьку, але ніяк не в будинку з колонами (середини 18 ст.) на луцькому передмісті. Меморіальні дошки Петру I і в Луцьку, і в Чернігові та й у ін. українських містах почали з'являтися в 60-ті рр. після вказівок згори з метою прив'язати цей радянський символ зросійщення. Тобто ось так, механічним способом. Тому зняття цієї дошки - це очищення шляхетського домика від зовсім чужого імені! Друге. Чи знає автор статті про те, що на місці теперішнього луцького меморіалу, який меморіалом став, точніше був призначений, у 1976 р., і близько немає і не може бути тієї кількості похованих освободителів! А також про те, що з 1802 р. тут діяв перший луцький публічний цвинтар і шо там поховано тисячі лучан, про яких і згадувать перестали.
Про інші пасажі, надіюсь, висловляться мої колеги...

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]