Волинським краєзнавчим музеєм, спільно зі Східноєвропейським національним університетом імені Лесі Українки, Луцьким національним технічним університетом та Рівненським обласним краєзнавчим музеєм, підготовлено і видано наукове дослідження: Охріменко Г.В., Скляренко Н.В., Локайчук С.М. Етнокультурні процеси на території Західної Волині за доби бронзи : монографія. Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 404 c.

У монографії висвітлено етнічні, соціальні, мілітарні процеси, які мали місце на теренах Волині та суміжних територіях за доби бронзи (ІІІ–ІІ тисячоліття до н. е.).

Видання призначене для науковців, студентів, краєзнавців.

Передмова авторів:
Задум написати книгу про давнє озброєння (первісні мілітарії), організацію суспільної влади, вождів, пра вителів, жерців первісності, образи яких вибиті на Керносівській, Наталіївській та інших стелах, поступово визрівав не один рік. Збиралися артефакти, світлини, рисунки, ідеї, перечитувалася відповідна література. Притягальність теми зумовлена ореолом героїчності, романтизму, прадавньої епічності. Етнічний «фон» тих часів, подій виявився досить широким у просторі та часі: інгулецька катакомбна культура мала потужні джерела впливу з боку Кавказу, населення якого контактувало з Межиріччям, Близьким Сходом, Анатолією. Нескінченні мандри катакомбників врештірешт завершилися в Індії, а витоки ямного, катакомбного, зрубного населення пов’язують з Поволжям, Поураллям…. Культури середньодніпровська, кулястих амфор, межановицька, тшинецька центральноєвропейського походження, городоцько-здовбицька, комарівська, Ноуа пов’язані з Прикарпаттям та ін.

Найбільш передова мілітаризована частина катакомбної культурно-історичної спільності – інгулецька – поширювала вплив, імовірно, і на південне Побужжя. Окремі її групи приблизно у 2300-х рр. до Р. Х., можливо, понад р. Случ дійшли до Волині. За кілька століть їх перебування на нових землях сформувалася нова оригінальна синкретична стжижовська культура, у якій поєднані ознаки центральноєвропейської, прикарпатської людності та прийшлих з Причорномор’я катакомбників. Незвичайний «шарм» цим пошуковим спробам надавала особлива енергетика, ніби закодована у згаданих стелах, рідкісних катакомбних кам’яних сокирах, булавах, бронзових предметах зброї, прикрасах, знайдених на широких просторах Припонтиди, Поділля, Волині, відкритих у могилах місцевої еліти. Вражаючі знахідки, заховані в скарбах поблизу сіл Бородино, Липа, Стубло, Смордва, Підлісці та ін., теж були великою несподіванкою для дослідників.

Усе це будило фантазію, думки. З’явилося прагнення спробувати об’єднати в один твір – книгу про владних і войовничих, заповзятливих мандрівників – носіїв згаданих культур, ареною дій яких були велетенські простори (степи, лісостепи) від Карпат до Кавказу, від Чорного моря до Балтії, від Уралу до Трансильванії. Такою була доба бронзи (ІІІ–ІІ тис. до Р. Х.), що постала з каменю, кременю, бронзи – епоха нових прагнень, здобутків, цінностей.

До теми мілітарій, інсигній влади, протодержавних утворень, стратифікації суспільств зверталися такі дослідники, як Валентин Даниленко, Микола Шмаглій, Станіслав Братченко, Іван Черняков, Віктор Клочко, Сергій Пустовалов, Александр Косько, Ельке Кайзер, Віталій Отрощенко, Пшемислав Макаровіч, Ян Домбровський, Михайло Відейко та інші. Ми спробували розглянути цю тему здебільшого на теренах Північно-Західної України.