|
13:55
У Музеї Лесі Українки Східноєвропейського університету зустрілися з авторкою перекладу „Лісової пісні” бенгальською мовою Мрідулою Гош.
|
|
 «Де душа живе без страху». Під таким девізом 31 серпня 2012 року в Музеї Лесі Українки Волинського університету відбулася зустріч із головою правління Східноєвропейського інституту розвитку, співробітницею центру Тагора, журналісткою, поетесою, авторкою перекладу «Лісової пісні» Лесі Українки бенгальською мовою Мрідулою Гош.
Супроводжували гостю українські письменники та громадські діячі: директор Науково-дослідного інституту Лесі Українки Микола Жулинський і керівник театру «Коло Лесі» Іван Драч.
У вступному слові Микола Григорович зазначив, що справжня оцінка ролі Лесі Українки у світовій культурі ще попереду. Ця жінка стоїть в ряду письменників-енциклопедистів, які порушували теми, важливі й у нинішньому суспільстві. Драми Лариси Косач найвищого світового рівня, рівня Шекспіра, і заслуговують на таке ж поширення та визнання. А Іван Драч, представляючи Мрідулу Гош, наголосив, що авторка перекладу «Лісової пісні» бенгальською мовою ввійшла в українську долю щиро й невідворотно, чудово знає мову, літературу, історію, політичну ситуацію в Україні.
Пані Мрідула ознайомила публіку із творчістю Рабіндраната Тагора – поета, прозаїка, драматурга, філософа, композитора, актора, мандрівника, який заснував три університети світового зразка, сам не маючи жодного диплома. Ця постать культова для двох країн – Індії та Бангладеш (гімни обох цих держав написані на слова Тагора). Він – перший неєвропейський нобелівський лауреат з літератури, котрий видав 50 томів поезії, написав близько 3 тис. пісень, а в 68 років став ще й успішним художником.
Однак волинську публіку більше цікавила робота Мрідули Гош над перекладом «Лісової пісні». «Я читала її українською мовою, а чула ніби свою рідну, – зізналася гостя. – Більше того, деякі слова (наприклад, цур, пек) наявні й у бенгальській мові, тому я не так часто зверталася до словників. Цей твір наблизив мене до українського життя. А Леся Українка вражала мужністю. Її роботи дали мені міцність до життя». На жаль, переклад драми-феєрії ще не виданий окремою книгою. Тому пані Мрідула презентувала диски з твором (до речі, ілюстрації, вміщені там, зроблені українською художницею) музею й Олені Огнєвій, зазначивши її вклад у цю роботу.
Наостанок Микола Жулинський висловив припущення, що бенгальський переклад «Лісової пісні», можливо, вперше з’явиться саме в нашому навчальному закладі.
Свято завершилося ще однією приємною новиною: Музею Лесі Українки було присвоєно найменування «Народний музей» і вручено відповідне посвідчення.
Людмила ШУСТ
Джерело: сайт Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, 03-09-2012
|
|
|
|
|
| Всього коментарів: 0 | |
