Головна » 2013 » Жовтень » 31 » У 83 РОКИ ЗДІЙСНИВ МРІЮ СВОГО ЖИТТЯ – ВІДКРИВ МУЗЕЙ СЕЛА.
16:29
У 83 РОКИ ЗДІЙСНИВ МРІЮ СВОГО ЖИТТЯ – ВІДКРИВ МУЗЕЙ СЕЛА.
У 83 РОКИ ЗДІЙСНИВ МРІЮ СВОГО ЖИТТЯ – ВІДКРИВ МУЗЕЙ СЕЛА.
У ці дні в Затурцях відбулися дві знаменні події: освячення нового приміщення храму Преподобної Параскеви Сербської, а напередодні – відкриття Музею села у приміщенні Затурцівської ЗОШ ім. В’ячеслава Липинського. А відтак Затурці стали чи не єдиним селом у нашому краї, де діють аж два музеї, адже меморіальний музей-садиба родини Липинських уже зажив доброї слави, став справжнім культурним осередком села й популярним туристичним об’єктом.
І хоч Музей історії села розмістився поки що в одній, хоч і просторій кімнаті, експонати, тут зібрані, промовляють голосами різних епох та поколінь і можуть багато оповісти допитливому відвідувачеві. А там, де народжується музей, обов’язково мусить бути людина-ентузіаст, яка не просто любить свою землю, а має з нею кровний зв’язок, не байдужа до її минувшини й чується відповідальною перед майбутнім. Такою людиною є Харитон Пилипович Сегейда, колишній учитель історії, автор книги «Світильники отчої віри», де досліджував історію православних церков Локачинського району, та «Минулих років відгомін», у якій поділився хвилюючими роздумами про пережите.
Власне, у передмові до цієї книги його учениця Світлана Кравченко (Греля) назвала автора «живим голосом історії ХХ століття», і це зовсім не перебільшення. І не лише тому, що переважна більшість експонатів новоствореного музею зібрана й збережена саме ним. Бо кожна річ для нього – наче зв’язковий між сьогоденням і часом, який цей скромний сільський учитель ніби відчуває на щільність, смак і дотик.
До перших відвідувачів музею, – а були це учні й вчителі школи, колишні й теперішні, представники районної влади, настоятель сільського храму о. Василь, інші гості, – Харитон Пилипович вийшов із незвичайним експонатом – німецьким черевиком із цвяхами у підошвах часів останньої війни. Нині ми можемо лише здогадуватися, якими дорогами Європи крокували ці черевики, доки опинилися у Затурцях. Саме в них, а також у трофейному німецькому мундирі прийшов до школи у перший післявоєнний навчальний рік хлопчина-переросток, батько якого не повернувся із фронту, навіки зостався десь під Варшавою. «Фріц прийшов у школу!» – кричали мої нові друзі. Але вдягнутися більше не було в що, і якби не цей німецький мундир, не бачити мені атестата про середню освіту та диплома учителя історії», – напише згодом у книзі своїх спогадів Харитон Сегейда. Завуч із директором, розуміючи ситуацію, покликали школяра в учительську й власноруч відпороли німецького орла.
У цьому музеї – кам’яна сокира, за версією історика, не робочий інструмент, а символ влади вождя племені із кам’яного віку, й справжнісінькі жорна, терниця, ступа, колекція годинників, речі солдатів різних армій, які не оминули цих земель, макети зброї різних епох, виготовлені вчителем, фотографії, документи… За кожним експонатом – неповторні, зав’язані у тугий клубок людські долі і не лише українців, а й поляків, євреїв… Бо Затурці – не просто село понад трасою, що пролягла із Луцька до Володимира. Ця земля пошрамована Чорним шляхом, яким ходили татари і загони Морозенка, вона пов’язана з іменами Галшки Гулевичівни і В’ячеслава Липинського, її сини воювали в загонах УПА і в гарібальдійських загонах Іспанії, а в братській могилі на околиці села спочиває 890 воїнів, які боронили цю землю від фашистської чуми.
Як це було, Харитон Пилипович добре пам’ятає, тому не раз проводив уроки історії не в класній кімнаті, а в полі, на узліссі, там, де проходила лінія оборони. Один із таких уроків я запам’ятала на все життя. Даруйте, Учителю, подробиці уже призабулися, адже минуло майже півстоліття, та прізвище воїна, про героїзм якого ви тоді розповідали, – Панфільонок – у пам’яті дотепер.
На урочистості з нагоди відкриття музею були традиційне перерізання червоної стрічки, хліб-сіль гостям і відзнаки та подяки тим, хто найбільше долучився до його створення. Їх вручили голова Локачинської районної ради Василь Демидюк, перший заступник голови райдержадміністрації Михайло Скоп’юк, начальник районного відділу освіти, колишня випускниця школи Світлана Семченкова.
Поповнився того дня музей і новими експонатами, які подарували вчитель-пенсіонер Анатолій Іванович Музика, затурчанин Віталій Нестерович Ковальчук, збирач старовини зі Старого Загорова Микола Панасович Маначинський та інші.
Велику підтримку в створенні експозиції надавав увесь педагогічний колектив на чолі з директором школи Михайлом Антоновичем Кушніром, який під звуки справжнісінького патефона, а нині – діючого музейного експоната, запросив присутніх на концерт «Одні Затурці в цілім світі», до сценарію якого долучилася талановита місцева поетеса Галина Ушакова. Вона присвятила цій події вірш, у якому є і такі рядки:
Музей села – це справа
дуже вчасна,
Бо мусим знати,
де і що взялось.
– Сьогодні здійснилася моя остання мрія, – сказав, звертаючись до присутніх Харитон Пилипович. – Я хотів написати книгу, посадити дерево і побачити свої експонати в музеї. Починав це у багатьох школах, де доводилося працювати раніше. І кожного разу, переїжджаючи, розумів, що треба було б експонати забрати, та щоразу залишав, сподіваючись, що вони будуть потрібні учням. Та за якийсь час вони зникали. А я збирав їх усе життя. Не раз мені пропонували щось продати за великі гроші. Але завжди мріяв про музей. І ось він є, за що хочу подякувати моїм колишнім учням, усім, хто підтримав мене. Збережіть це для наступних поколінь, бо ще через 10–20 літ таких речей уже не знайдете. А як будете розповідати про музей, не забудьте згадати, що був такий Харитон Сегейда…
Від себе хочу додати: був, є і буде – у вдячній пам’яті численних учнів, у шумі незліченної кількості посаджених і виплеканих ним дерев навколо тих шкіл, у яких йому доводилося працювати. Шумлять вони своїми зеленими кронами у Рудниках, Копиллі, Омельному та найбільше їх навколо рідної Затурцівської школи і на території села біля католицького цвинтаря, на могилах полеглих у Другій світовій війні. У шкільному дендрарії, закладеному у 1981 році, є рідкісні для Волині бук, чорний горіх, шведська горобина вільхолиста, ялівець козацький, береза чорна, клен американський і ще десятки інших порід. Усі вони живляться не тільки земними соками, а й вашою, Учителю, любов’ю, любов’ю до людей, до рідної землі, яку ви щедро прищепили своїм учням.
Валентина ШТИНЬКО
На фото: Про найцікавіші експонати музею розповіда' Харитон Пилипович Сегейда.
 
Категорія: Затурцівський меморіальний музей В.Липинського | Переглядів: 486 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]