Головна » 2013 » Серпень » 29 » „...Таких образів немає ні на Синаї, ні на Афоні”.
11:02
„...Таких образів немає ні на Синаї, ні на Афоні”.
„...Таких образів немає ні на Синаї, ні на Афоні”.
У Луцьку урочистою академією відзначено 20-річчя створення Музею волинської ікони, який за цей час став одним із брендів не тільки краю, а й України
 
Наталія Малімон
 
Минулої весни до людей повернулася ще одна волинська Богородиця. У травні в Музеї волинської ікони було представлено відреставровані у Львові чотири святі образи зі старенької церкви у селі Рудка-Козинська, що у Рожищенському районі. Ці ікони у 80-х роках минулого століття було передано тодішнім настоятелем храму ієромонахом Ніфонтом спеціальній комісії, яка проводила, так би мовити, інвентаризацію церковного начиння у закритих у 1960 роки та й діючих храмах. Наукова експедиція під керівництвом Павла Жолтовського тоді порятувала не одну сотню унікальних речей, які могли б скласти славу будь-якого світового музею. Ось і ікони, які ієромонах Ніфонт віднайшов на горищі храму, мають почерк невідомого, але самобутнього волинського майстра. Це щастя, що молодий тоді священик розумів значення цих дерев’яних «дощок», бо й опісля, ставши митрополитом Волинським і Луцьким і очоливши Волинську єпархію Української православної церкви, владика Ніфонт залишається одним із тих, хто поповнює Музей волинської ікони цінними іконами з сільських парафій і матеріально підтримує їхню реставрацію. Власне і перші наукові збірки музею профінансував саме він.
Те, наскільки цінними бувають образи зі звичайних волинських церков, засвідчує подальша доля ікон з Рудки-Козинської. Комісія фахівців відібрала їх в експозиції Музею волинської ікони для презентації на виставці у столиці, присвяченій 1025-річчю Хрещення Русі. Виставка має назву «Велике і величне», і саме ці відчуття оволодівають кожним, хто переступає поріг Музею волинської ікони. Тут бували президенти, митрополити і посли з різних країн світу, а ще музей щороку приймає паломників з Польщі, Росії, Парагваю та Ізраїлю й інших країн світу, які приїжджають поклонитися чудотворному холмському образу Богородиці. Це так звана апостольська ікона, яку, як вважають фахівці, написав апостол Лука. Про історію її поневірянь після Другої світової війни, коли святий образ було евакуйовано із Холма (тепер місто Хелм у Польщі), про те як реставратор Анатолій Квасюк 12 (!) років по міліметру відновлював її (у перші роки робив це й підпільно) та чому образ передано на вічне зберігання саме у Музей волинської ікони, газета «День» розповідала не один раз. Під час урочистої академії було зачитано і вітання колективу Музею волинської ікони від головного редактора газети «День» Лариси Івшиної, яку тут вважають своїм великим другом і людиною, з чиєю думкою особливо рахуються.

ХОЛМСЬКА ЧУДОТВОРНА ІКОНА БОГОРОДИЦІ. ХІ СТОЛІТТЯ / ФОТОРЕПРОДУКЦІЯ З КНИЖКИ ЄЛІСЄЄВА Т., ВИГОДНІК А. «МУЗЕЙ ВОЛИНСЬКОЇ ІКОНИ». — К.: МАЙСТЕР-ПРИНТ, 2010

Тетяна Єлісеєва, теперішня завідувачка Музею волинської ікони, була учасницею тих перших наукових експедицій під керівництвом Павла Жолтовського, які у часи богоборства у зачинених волинських церквах інвентаризували і рятували, забираючи до краєзнавчого музею, не просто тисячі святих образів, а часто й пам’ятки мистецтва. І саме ці знахідки у майбутньому стали основою багатющої експозиції теперішнього Музею волинської ікони. Образи з Рудки-Козинської у Львівському філіалі Національного науково-дослідного реставраційного центру України реставрували майже рік, і спеціалісти датують їх кінцем XVIII століття.
А унікальна збірка музею, який єдиний в Україні репрезентує самобутню регіональну школу іконопису, нараховує понад дві тисячі пам’яток сакрального мистецтва XVI—XIX століть. Серед шедеврів — ікони «Спас у славі» XVI століття, «Юрій Змієборець з житієм» 1630 року, «Спас Вседержитель» першої половини XVIІ століття, роботи Йова Кондзелевича «Спас Вседержитель» XVIІ століття, «Пророки», «Святий Георгій» початку XVІІІ століття, а також оригінальні зразки декоративної різьби і скульптури Волині XVIІ—XVIІІ століть. Авторитет Музею волинської ікони, як визнаного в Україні осередку колекціонування, дослідження і збереження пам’яток сакрального мистецтва, спонукав членів громадського товариства «Холмщина» передати до музею у вересні 2000 року Холмську Чудотворну ікону Божої Матері — унікальну пам’ятку візантійського мистецтва ХІ—ХІІ століття. І нині це єдиний, мабуть, і у світі музей, до якого ідуть велелюдні хресні ходи.
І свій ювілей музей відзначив традиційною щорічною міжнародною науковою конференцією «Волинська ікона: дослідження та реставрація». Були колеги з Росії, Польщі, Білорусі. Представники влади відзначили колектив та його фахівців грамотами і преміями. А найголовнішою відзнакою стала передача ще одного приміщення у центрі міста, бо музейні фонди зберігають ще чимало унікальних ікон, які неможливо помістити в нинішній експозиції.
 
КОМЕНТАРІ
Світлана СТРЕЛЬНИКОВА, генеральний директор Національного науково-дослідного реставраційного центру України:
— Музей волинської ікони — це дійсно унікальний заклад культури, який зберігає дивовижні речі сакрального мистецтва. І те, що саме тут знаходиться Холмська ікона Богоматері, котра є національною і світовою святинею, свідчить про те, яка значима колекція цього музею. Ми співпрацюємо з музеєм також 20 років, і дуже багато творів сакрального мистецтва пройшло саме через наші лабораторії, наші майстерні, через наші руки. Так само співпрацюють і художники-реставратори нашого філіалу у Львові.
Ми дуже любимо і поважаємо цей музей, надзвичайно цінуємо колекцію, яку дуже добре зберігають фахівці Музею волинської ікони. Ми вдячні за цю співпрацю. Якщо говорити про значення цього музею, то його експозиція — просто неоцінима! І я вважаю, що тут є пам’ятки світового значення. Тут багато цікавих творів мистецтва, пов’язаних з іконописом Богоматері, з різними святами церковними, які захоплюють і вражають. Дуже багато поціновувачів такого мистецтва знаходять музей за каталогами, і, до речі, Музей волинської ікони дуже багато видає, показує свою експозицію в альбомах та книжках. Це один із провідних музейних закладів України, бо працює не в одному якомусь напрямку, наприклад, виставковому. Щороку проводяться наукові конференції, виставки, музей надає свої твори для участі у виставках в інших містах України, проводиться дуже серйозна методична робота. Це дуже похвально. Ті видання, які підготували до свого ювілею, свідчать про справді науковий підхід до вивчення, оброблення колекції, до фондової роботи.
 
Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ, доктор історичних наук, завідувач відділу історії середніх віків Інституту українознавства імені Крип’якевича (Львів):
— Коли влітку 1976 року я починав працювати в Олеському замку, у філіалі Львівської галереї мистецтв побачив ікону Богородиці з церкви Апостола Луки села Доросині на Волині. Це була перша унікальна волинська ікона, яку я мав щастя бачити потім щодня. Покійний уже директор галереї Борис Возницький тоді говорив, як, мовляв, шкода, що на Волині збереглося мало пам’яток сакрального мистецтва. За 20 років, що діє Музей волинської ікони, було відкрито надзвичайно багато просто унікальних пам’яток волинської школи іконопису. Ми маємо 33 ікони, написані до кінця XVI століття. Волинь перестала бути невідомим регіоном для істориків, мистецтвознавців, дослідників сакрального мистецтва. Вона виявилася дуже важливим регіоном розвитку української мистецької традиції. Завдяки історичним зв’язкам Волині з Києвом тут є і багато київських ікон, думаю, що навіть більше, ніж власне у Києві.
Велике щастя у тому, що ці пам’ятки не загинули, а збереглися, дійшли до наших часів і є доступними людям. Такий музей, його колекція вигідно презентують не тільки Волинь, а й Україну. Такої ікони, як Холмська Богородиця, немає ні на Синаї, ні на Афоні. А Луцьк, Волинь, Україна мають. Ювілей для мене — не тільки підсумок того, що зроблено, а насамперед — визначення того, що не зроблено. Не так давно ми їздили з представниками Церкви храмами під Луцьком, знаєте, є ще неймовірні пам’ятки, які треба просто рятувати. А вони стануть окрасою багатьох музейних експозицій. Люди інколи не завжди розуміють, яким багатством вони володіють, якими свідками історії є ці старі ікони. Одна з найцінніших волинських ікон — Спас з церкви у селі Пілганів, що під Луцьком, було вилучено у вигляді... дошки, бо на її зворотньому боці майстри, які ремонтували цей храм, замішували цемент... Створення музею ікони врятувало сотні святих образів, бо ж часто вилучали ті з них, які вже давно не були у церковному вжитку.
Коли минулої весни у Софії Київській презентували альбом «Музей волинської ікони», і нині він, до речі, претендує на звання кращої книги року, багато фахівців розповідали, що у Луцьку є скарби світового значення і їх варто показати поціновувачам у Європі...
Про це розмови точаться вже дуже давно. Коли Кучма був президентом, велася мова про виставку українських ікон у Ватикані, потім у Бельгії і так далі. На жаль, роками це все на рівні розмов. Ось у Білорусі значно скромніші, так би мовити, запаси сакрального мистецтва, але як їх цінують! Колеги з Білорусі розповідали, як повезли скромні, власне, ікони, провінційне малярство, котре ближче до народного живопису, в Іспанію. І сталося те, чого у цій країні давно не було: на виставку білоруських ікон стояли такі черги!.. Волинь може представити значно цінніші ікони. Але комусь це треба зробити. Кожна ікона — це маленький фрагмент нашої історії. З’являється одна така пам’ятка — і ми відкриваємо цілий напрямок в історії, до того невідомий. Ми маємо, що показувати, і біда, що цього ми не показуємо.
 
До речі, віртуально відвідати Музей волинської ікони можна на сайті «Україна Incognita» — incognita.day.kiev.ua
 
Категорія: Музей волинської ікони | Переглядів: 556 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]