Головна » 2013 » Вересень » 10 » „НІ, НЕ ВІДХОДЯТЬ ТІ, ЩО НАС ЛЮБИЛИ”
15:14
„НІ, НЕ ВІДХОДЯТЬ ТІ, ЩО НАС ЛЮБИЛИ”
„НІ, НЕ ВІДХОДЯТЬ ТІ, ЩО НАС ЛЮБИЛИ”
Уже виповнився рік, як перестало битися серце Григорія Олександровича Гуртового – засновника і багаторічного директора Торчинського народного історичного музею (на фото)...







 
Олександр Мельник, директор Торчинського
народного історичного музею імені Григорія Гуртового
 
Писати про людину такого рівня і легко, і важко водночас. Легко – бо в багатьох вимірах це була неординарна особистість, яка залишила по собі чимало цікавих спогадів. І хоч відкликаються вони скорботним щемом, але поринати в них приємно. Важко – бо хочеться написати про все, що за дуже короткий час знайомства з Григорієм Олександровичем зумів спостерегти, почути від нього. І про неодноразові походи довколишніми селами та зустрічі з цікавими людьми, і про учительську роботу, яку полюбив до краю, а найбільше – про щоденний пошук, дивовижні знахідки і відкриття захопленого краєзнавця.
Багато хто дивувався такому молодечому запалу до пізнання волинської історії. Мовляв, нетутешній, а так прискіпливо вишукує та зберігає місцеву давнину. Але на це Григорій Олександрович не ображався: «Це ж Україна, моя земля – як же я нетутешній?». І то не просто слова. Вони доведені роками невтомної праці. У цьому він повністю відданий Волині.
Пригадується, розповідав, як докопувався найменших фактів із родоводу Галшки Гулевичівни – відомої меценатки, діячки культури XVII століття, співзасновниці Києво-Могилянської академії. І все-таки знайшов, що вона корінна волинянка, народилася 1576 року в родині Василя Гулевича–Затурецького, тобто у близьких Затурцях! Та не всі сприйняли таку інформацію з захопленням, доводилося захищати свою позицію. «Одного разу зустрічає у Луцьку викладач, волинезнавець. І відразу: «Що це ти написав про Гулевичівну, ніби вона з Волині. Уже давно відомо: її родовий корінь на Київщині». І так думало багато дослідників того часу. А Григорій Олександрович писав: «Архівні документи, новітні дослідження підтверджують, що вона саме з цих земель походить».
Подібних пошуків і знахідок було чимало. Григорій Олександрович ще з рідної запорізької Корніївки виніс зацікавлення долею та творчістю Кобзаря. Тому почав вивчати деталі його волинської біографії. І з'ясувалось: «Записи у селах Секунь і Вербка поблизу Ковеля, у Лаврові біля Луцька говорять, що Шевченко приїздив і сюди. Навіть народні перекази збереглися. У селі Городок (тепер Луцького району) люди засвідчили: Тарас Шевченко мав тут зустріч із польським письменником Юзефом Крашевським. Це доводили ще просвітяни у 1920–1930-х роках…». І тоді, коли інші дослідники сумнівалися або й зовсім відкидали такі твердження, Григорій Олександрович уже показував це в експозиції свого музею, проводив екскурсії, під час яких згадував і про Секунь та Вербку, і про Лаврів та Городок. Адже, був переконаний, «опускати їх – значить посмертно грабувати Шевченка».
А скільки цікавих фактів козацької історії зібрано в його фундаментальній праці «Волинь – край козацький»! Видатний полководець, будівничий Запорозької Січі Дмитро Вишневецький, керівник козацько–селянського повстання Северин Наливайко, гетьман козацької України Іван Виговський і ще багато інших діячів – так чи інак пов’язані з нашими землями. Опрацюванню історичних джерел та наукових досліджень Григорій Олександрович віддавав значну частину свого часу. І в останні роки просиджував за книгами та документами не одну годину.
Але він не був кабінетним ученим. Його постійно вабили живі свідки минулих віків. Тому чи не кожне село довкола Луцька, Торчина і Затурців пам’ятає Григорія Гуртового. Він приходив, щоб записати спогади у старожилів, оглянути історичні пам’ятки, відшукати безцінні експонати. Багато разів вивчав загадкові підземні ходи у Білостоці, Заборолі, Усичах, Шепелі. Дивився в темні провалля, а бачив давно минулі віки, усю складну і тривожну долю волинських просторів. Знаходив тисячолітні кремінні різці, а відчував тепло рук далеких майстровитих предків. І на цьому виховував покоління й покоління учнів.
Ось так, шляхом постійного поривання до істини, нестримного пошуку, Григорій Олександрович поповнював скарбничку волинської історії. Можливо, мої приклади занадто деталізовані. Але робив це свідомо, щоб читачі змогли відчути й збагнути: це був палкий патріот нашого краю, який заслуговує на глибоку пошану, вічну пам’ять і Царство Небесне.
 
Категорія: Торчинський народний історичний музей імені Григорія Гуртового | Переглядів: 554 | Додав: volyn-museum | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]