11 квітня 1945 року у німецькому місті Бухенвальд в'язні концтабору підняли повстання і були визволені військами американських союзників. Відтоді ця дата вшановується у світі як день визволення в'язнів нацистських концтаборів. З цієї нагоди наукові співробітники Володимир-Волинського історичного музею підготували і провели лекцію для членів міської організації Українського товариства сліпих на прохання її голови Антоніни Никитюк.

   Незрячі люди дізналися про те, що волиняни, на жаль, також багато постраждали від нацистських катувань. Зокрема, у м.Володимирі-Волинському у 1941-1944 роках діяв один з найбільших в Україні концтаборів, організованих нацистами. Він називався «Норд-офлаг 365» і був відкритий у вересні 1941 року.

   Концтабір поділявся на дві частини – в одній (знаходилася поблизу Юріївської церкви, у казармах) фашисти утримували офіцерів, а в іншій – на західній околиці міста – були ув'язнені рядові солдати. Знищення проводилося на західній околиці міста. Хоча старожили розповідають, що знають місце за мостом в кінці вулиці Ковельської (при виїзді з міста), де є земляні пагорби і припускають, що там були поховані розстріляні офіцери з «Норд-офлагу».

   Концтабір був обнесений двома рядами колючого дроту. Чимало ув'язнених жили під відкритим небом.Одночасно у таборі могло перебувати від 4 до 8 тисяч людей, а всього загинуло 56 тисяч. Військовий лікар В.Ставницька, яка теж була ув'язненою, згадувала: «Німці влаштовували всілякі знущання над військовополоненними. Вони цькували людей вівчарками, у сильні морози босими 3-4 години ганяли по снігу. Знесилених в'язнів заставляли робити гімнастику. Деяким полоненим вдалося втекти. Їх рятували жителі міста та приміських сіл Хрипаличі, Федорівка та ін., часто ризикуючи своїм власним життям, адже нацисти видали розпорядження згідно з яким усіх людей, які рятували, переховували вязнів теж належало розстріляти, але люди мужньо робили свою благородну справу.

   Фашисти придумали страшне покарання – кобилу смерті: тіло натягували на тапчан, у петлях затискували руки, били палицею. Кількість ударів була не менеше 15, коли жертва непритомніла після 7 ударів, то наносили обов'язкову норму – 10 ударів, а решту переносили на наступний день.

   Була і така жахлива кара: полоненого прив'язували до стовпа, позбавляли їжі і води. Влітку тіло сушило сонце, їла комашня, взимку воно замерзало від холоду. Ув'язнені їли бур’ян при дорозі. Узимку 1943 року житель міста був свідком, як полоненних вели босими з відмороженими ногами.

   Люди намагалися передати в'язням хліб, одяг, взуття, іноли їм це вдавалося, інколи – ні. Бувало, що нацисти спалювали або отруювали полоненних.

   Втекти з табору було важко: 4 ряди колючого дроту, посилена охорона, вночі освітлювали площу прожекторами, ближче 10 м не дозволяли підходити – інакше розстріл. Але розстріли, епідемії хвороб, катування в'язнів не зламали їх сили духу, були створені підпільні групи, які організовували втечі полоненних. Існував табір до 1944року.

   У 1966 році на місці масових розстрілів в'язнів концтабору встановлено Меморіал «Скорботна мати» (автори Теодозія Бриж і П.Назаркевич) на його постаменті написані слова поета Дмитра Павличка:

                         Попелом стали наші зіниці,

                         Але голос наш не вмер!

                         Люди, слухайте!

   Місцевий вчитель і краєзнавець Андрій Кондратюк вів активне листування з уцілілими в'язнями концтабору і в результаті зібрав свідчення очевидців, видав книгу «Норд-Офлаг 365» бореться, у якій розповідається про жахіття, які прежили в'язні.

   Донині до історичного музею звертаються онуки і правнуки колишніх в'язнів з країн СНД і зарубіжжя з метою дізнатися правду про долю своїх багатостраждальних родичів.

   У музеї є картотека в'язнів концтабору, їх листування, які допомагають дослідникам минулого нашого краю дізнатися правду про страшні часи, які пережили люди у часи ІІ Світової війни.

   Підростаюче покоління повинно вивчати цю історію, аби вона не повторилася знову.

Джерело: Володимир-Волинський історичний музей