З нагоди державного Свята української писемності та мови на історично-літературну майстерню «Моя мова – живе слово» до Музею історії Луцького братства завітали старші учні спеціального освітнього комунального закладу «Луцький навчально-реабілітаційний центр». Це особлива музейна аудиторія – в закладі проходять навчання та реабілітацію діти з вадами мови, зору, опорно-рухового апарату, із затримкою психічного розвитку. Цьогочасні відвідувачі вже не вперше в музеї, з декотрими маємо триваліші довірливі стосунки.

Тож 9 листопада учні центру разом з лектором пошанували преподобного Нестора-літописця – письменника-агіографа, з якого розпочалась українська писемна традиція. Знайомились з матеріалами виставки «Пам’ятки української мови з колекції Волинського краєзнавчого музею». Дивились оформлення тексту Іпатіївського літописного списку, в якому на останній сторінці знайшли згадку про волинське місто Чорторийськ. Мали змогу побачити найдавніші пам’ятки старослов’янського письменства, де розглядали заголовні літери в Євангелії Остромира, впізнавали хто є хто на портреті князівської родини з Ізборника Святослава.

До вподоби музейним гостям стали мистецькі мініатюри Київського Псалтиру та Радзивилівського літопису. Між іншим з’ясували, що любили попоїсти і як одягались в князівську добу.

Зацікавлення учнів викликав бароковий почерк луцьких канцеляристів, якими створені україномовні документи XVII століття. Особливо сподобались дітям жартівливі характеристики скорописних літер – «Літера, яка ховається» та «Літера, яка відпочиває над рядком». Діти: «А чого вони такі закручені?». Вчитель, жартома: «Тому що давній писар, як і ви, поспішав писати». Лектор: «Тому що це українське письмо доби бароко, а майстерний почерк – запорука успіху». Подібні діалоги звучали впродовж усього заняття.

Дізнались і про технологію виготовлення ганчір’яного паперу. Ще більше захоплення учні отримали від перегляду водяних знаків на папері. Між іншим, увагу привернув оригінальний приватний лист 1763 року, який за звичаєм був вкладений у конверт.

На завершення Свята української мови пролунав уривок вірша, який написали у 1628 році «спудеї» Луцької братської школи. Наші слухачі відмітили, що давньоукраїнська мова віршу дещо відмінна від сучасної. Головний висновок, який сформувався, мова – жива, вона розвивається, і стає кращою, якщо над нею працювати.

Зустріч у музеї пройшла із взаємним задоволенням. А наші підопічні пообіцяли прийти ще.

Олена Бірюліна,
завідувач Музею історії Луцького братства,
відділу Волинського краєзнавчого музею

Світлини Леоніда Максимова