А КАМІНЬ НЕЗАБАРОМ МОХОМ ОБРОСТЕ…

Уже навіть призабулось, як урочисто, з гордістю і сумом укладали біля братської Хрестовоздвиженської церкви цей камінь з викарбуваною обіцянкою нинішньому (чи майбутньому) поколінню: тут буде стояти пам’ятник Християнському милосердю волинян, які у важкі повоєнні роки рятували голодуючих… Нема сумніву, пам’ятник унікальний і потрібний, єдиний такого роду в Україні. Власне, це швидше пам’ятник усім західнякам. Бо якщо йти за логікою, свідомістю, совістю, то він повинен був би постати в одному з тих регіонів, звідки на Захід йшли хвилі приречених на голод людей. Та що зробиш, коли ті якості там усохли...
     Андрій БОНДАРЧУК, письменник, публіцист, лауреат премії «За служіння суспільству» ім. Степана Сачука, народний депутат України I скликання 
     І ось видатний волинянин, уродженець козацького Запоріжжя, який пережив два Голодомори, Григорій Гуртовий, вийшов на люди з ініціативою: на знак вдячності волинянам за їхній моральний, громадянський подвиг спорудити в Луцьку пам’ятник Християнському милосердю волинян – рятівників голодуючих. Для нього волинська земля стала рідною, бо врятувала його і багатьох знедолених. До неї він приріс у Торчині, створив там сім’ю і віддячив волинянам чесною і добросовісною діяльністю, став відомою тут людиною. Його ініціативу тоді схвалили волиняни, влада, Церква, чому він безмежно радів.
     Зрозуміло, у нього не було коштів матеріалізувати власну ідею, бо використовував їх для створення прекрасного історичного музею — свого дітища. Не особливо покладав він надію на владу, яка своєю чергою сподівалась на активну участь волинян. Однак сама закликала народ мляво. Це питання ми обговорювали тоді з Григорієм Олександровичем, оскільки камінь закладено на території братської Хрестовоздвиженської церкви. Наше спільне звернення надрукували у ЗМІ. Однак постріл виявився холостий.
     Щоправда, один рішучий порух усе ж був. У Львові відлили дві бронзові фігури скульптурної композиції – голодуючих хлопчика і дівчинки. Мабуть, їх вже б і встановили. Однак комусь в голову прийшла ідея доповнити композицію скульптурою ангела. Її відлили під чесне слово, що гроші будуть. Спонсорські чи бюджетні. А їх немає. Як нема і політичної волі. Хоча скульптор Ірина Дацюк запевняє, що все можна зробити за лічені дні. Недавно одна з волинських газет порушила цю проблему, навіть підрахувала витрати – 325 тисяч гривень. Автори правильно дорікають владі, бо на інші скульптурні роботи кошти знаходились. Але не можна погодитись з цитатою: «Монумента як не було, так і нема. Немає вже й обох ініціаторів спорудження пам’ятника Християнському милосердю – Григорія Гуртового та Бориса Клімчука»… Якщо автори матеріалу й хотіли до пам’яті покійного очільника влади додати слави, то тут передали куті меду, бо всім відомо хто насправді був ініціатором. Так, Борис Петрович достойно оцінював ідею, але коли б він був ініціатором, то сьогодні ми б не вели мову про цей довгобуд. 
     Була ще одна вагома причина — часта зміна влади, яка вносила свої корективи. Її представники протягом кількох років навідувалися у Музей історії братства, щоб оглянути створене, але далі цього справа не йшла. За часи правління регіоналів мала повністю знівелюватись ідея, зміст і роль пам’ятника. У першому варіанті значилось, що це пам’ятник Християнському милосердю волинян за порятунок голодуючих із регіонів України і Росії. Потім цей варіант «зарубала» комісія: при Януковичу на слова «Голодомор» було цілковите табу. Тому тоді залишили лише біблійний текст: «Блаженні милостиві, бо вони спасенні будуть»… Таким чином пам’ятник цілком би похоронив ідею Григорія Гуртового. Він не згадував би ні про історію, ні про подвиг рятівників. Нині автор цього матеріалу знову запропонував старий варіант.
     Питання реалізації ідеї Григорія Олександровича автор, як голова братства, неодноразово порушував перед владою. Буквально остання відповідь за 12 листопада цього року, підписана заступником луцького міського голови Ларисою Соколовською, заводить у глухий кут. Мені пропонується таке: «Оскільки у виконавчих органах міської ради відсутня інформація щодо проведення зазначеного замовленого конкурсу, просимо надати в Луцьку міську раду матеріали щодо його проведення з метою розгляду проекту пам’ятного знака на архітектурно-містобудівничій раді». Ось воно як! Виявляється, я ще й мав конкурс проводити, якого, схоже, й не було.
     А на календарі – за місяць 2016-й, початок сімдесятиліття Голодомору 1946—1947 років. Далі відступати нікуди. Чи, можливо, почекаємо, доки камінь обросте мохом?
     Особиста думка автора. Пам’ятник Християнському милосердю логічніше вписався б в архітектурно-історичний комплекс меморіалу «Вічна слава». А майбутній пам’ятник Данилу Братковському, братчику, канонізованому до лику святих землі Волинської, — на території братської Хрестовоздвиженської церкви. Адже в Луцьку уже є приклад непродуманого підходу до місця встановлення пам’ятників: біля театру, який носить ім’я Тараса Шевченка, — скульптура Лесі Українки, а біля університету ім. Лесі Українки — Тараса Шевченка.
     м. Луцьк.

Джерело: Волинь-нова