| Головна » Дошка оголошень » Музейникам |
Методичні рекомендації музейним закладам області про відзначення 70-річчя утворення Української Повстанської Армії.
| 19.09.2012 | |
|
Управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації
Волинський краєзнавчий музей
Відділ науково-методичної роботи з державними та громадськими музеями
Методичні рекомендації музейним закладам області
про відзначення 70-річчя утворення
Української Повстанської Армії
Підготували:
О. Вернидубов, завідувач відділу
науково-методичної роботи;
Л. Криштапюк, провідний науковий
співробітник відділу науково-методичної роботи
Історія України – це історія боротьби її народу за незалежність. Найчіткіше і наймасовіше прагнення українців створити власну державу проявилося в минулому ХХ столітті. Врешті 24 серпня 1991 року цього вдалося досягнути, і на мапі світу постала нова держава. Проте й через двадцять один рік після цієї події про героїчну боротьбу українців дуже мало знають не тільки в світі, але й у межах самої України.
14 жовтня 2012 року виповнюється 70 років від часу створення Української Повстанської Армії.
Перші збройні відділи УПА з’явилися на Волині. Для цього існувало декілька причин. По-перше, сприятливі природно-географічні умови – великі, важкодоступні лісові масиви. По-друге, сприятлива політична ситуація – українці на Волині мали високий рівень національної свідомості. По-третє, радянське керівництво розглядало Волинь як базу для розгортання власного партизанського руху. Всі ці чинники змушували керівництво ОУН переглянути свою попередню стратегію і, не чекаючи на виснаження двох головних противників – СРСР та Німеччини – взятися до негайного формування збройних сил.
Перші загони під назвою УПА – «Поліська Січ» створив у серпні 1941 року отаман Тарас Бульба-Боровець, який оголосив себе представником уряду УНР в екзилі. Вони діяли незалежно від німців проти решток розбитих радянських частин. У листопаді 1941 року німецька окупаційна влада змусила Бульбу ліквідувати УПА – «Поліську Січ». Після цього отаман з частиною своїх людей перейшов у підпілля і створив нову повстанську формацію – спершу під тією самою назвою, а з липня 1943 року відому як Українська Народно-Революційна Армія. Її метою стала боротьба проти німецьких військових частин і червоних партизан. Крім того, УНРА співпрацювала з ОУН(м).
Паралельно у 1942 році на Поліссі й Волині почали створювати збройні загони ОУН(б). У квітні 1942 року на нараді вищого військового проводу ОУН(б), яка відбулася у селі Рудка-Козинська Рожищенського району, було прийнято рішення про створення своєї Української Повстанської Армії. Важливу роль у цьому процесі відіграв тодішній крайовий провідник ОУН(б) Волині та Полісся Дмитро Клячківський (Клим Савур), який був її фактичним командувачем з осені 1942 року і до грудня 1943 року. Він заклав військово-політичні, структурні, ідеологічні та інші основи повстанської армії, яка боролася проти гітлерівського та сталінського тоталітарних режимів.
Однак, перші відділи УПА постали, як вважається, у жовтні 1942 року. Це були дві сотні на чолі з відомими членами ОУН(б) Сергієм Качинським (Остапом) та Іваном Перегійняком (Довбешкою-Коробкою). Пізніше постановою Української Головної Визвольної Ради, підпільного українського уряду, сформованого з ініціативи ОУН(б) від 30 травня 1947 року «днем постання Української Повстанської Армії» визнавалося 14 жовтня 1942 року, що «збігається з історичним козацьким святом Покрови».
На Поліссі й Волині УПА постала насамперед для оборони місцевого населення від німецького терору та для захисту від червоних партизан. Але творці УПА розглядали її також і як можливий зародок регулярної української армії.
Весною 1943 року за наказом ОУН(б) «в ліс» перейшли українські поліційні підрозділи та інші спеціальні формування з повітових міст Волині. Крім українських, створюються при УПА й окремі загони узбеків, грузинів, татар – усього шістнадцять іншонаціональних відділів, що складалися з колишніх червоноармійців, які не хотіли проливати свою кров ні за Сталіна, ні за Гітлера. Також влітку 1943 року УПА силоміць підпорядкувала собі більшість загонів УПА «Поліська Січ» (з липня відому під назвою УНРА), залишки якої десь на початку 1944 року остаточно припинили свою діяльність.
Упродовж 1943 року УПА організувала низку успішних нападів та ліквідацій німецьких військових центрів на Волині. На звільнених від нацистів частинах поліських земель постають повстанські республіки, найвідомішою з яких була Колківська.
У грудні 1943 року було завершено перший етап організації та діяльності УПА, відбулася її перша конференція. Командування над усією УПА прийняв Роман Шухевич (Тарас Чупринка).
Історія Української Повстанської Армії нерозривно пов’язана з іменем Романа Шухевича, людини, що творила цю армію й очолювала її протягом семи років до своєї смерті.
Роман народився 30 червня 1907 року у Львові у родині відомих українських інтелігентів Шухевичів. Першою школою організаційної і фізичної підготовки до майбутніх буремних літ для юнака став «Пласт».
Вісімнадцятилітнім юнаком 1925 року він вступив в Українську Військову Організацію, а відтак, 1929 року, в Організацію Українських Націоналістів.
1930 року Роман одружився з Наталією Березинською, яка стала матір’ю двох його дітей та вірною опорою на все життя.
1939 року Роман Шухевич став одним із захисників новоствореної Карпатської України. Разом із провідними членами ОУН він увійшов до штабу «Карпатської Січі». Після розгрому січовиків у нерівній боротьбі з угорською армією Шухевич не припинив своєї діяльності, він узяв активну участь у підготовці ОУН до війни, що наближалася.
Головним завданням у Другій світовій війні українські націоналісти вважали створення власних збройних сил. Тому було вирішено скористатися з німецької допомоги й створити два батальйони: «Нахтігаль» і «Роланд», відомі також як Дружини українських націоналістів (ДУН), - що мали стати основою майбутньої української армії. Одним з командирів ДУН став Роман Шухевич. 30 червня 1941 року він на чолі вояків «Нахтігалю» ввійшов до Львова. Того ж дня ОУН проголосила Акт відновлення Української Держави та створила Українське державне правління. Шухевич став заступником міністра військових справ.
У липні 1944 року відбулось об’єднання українських політичних сил, а як результат – створення підпільного парламенту, Української Головної Визвольної Ради (УГВР). Генеральний секретаріат очолив Роман Шухевич.
Терени дій армії поділили на три Генеральні воєнні округи: УПА – «Північ» (первісна УПА на північно-західних землях Полісся й Волині), УПА – «Південь» (повстанські відділи на Поділлі) та УПА – «Захід» (колишня УНС в Галичині). Кожен ГВО мав свого крайового командира з крайовим військовим штабом та поділявся на менші територіальні одиниці – Воєнні округи.
У 1943-1944 роках УПА була найчисельнішою за весь час свого існування – охоплювала не менше сорока тисяч осіб. Коли радянські військові підрозділи до жовтня 1944 року знову зайняли всю територію України, сили УПА зменшилися. Проти неї були кинуті величезні сили внутрішніх військ НКВС. Тому протягом 1945-1946 років повстанці від активних наступальних дій перейшли до оборонних, поступово зменшуючи масштаби акцій.
Наприкінці 1949 року Головна Команда УПА наказала розформувати останні сотні, які довгий час вважалися головною тактичною одиницею. Також розформували усі штаби УПА крім Головного військового штабу. Активну діяльність тепер здійснювали тільки боївки – вони організували диверсії, засідки, саботажі і пропагандистську роботу.
З переходом УПА 1949 року до збройного підпілля, протистояння тоталітарному режиму набуло нових форм і вимагало неабиякої винахідливості, особливо – від керівників визвольного руху. Попри титанічні зусилля НКВС Романові Шухевичу навіть вдалося їздити лікуватися на південні курорти.
5 березня 1950 року в с. Білогорща поблизу Львова в останньому бою проти окупантів загинув Головний командир Армії Безсмертних генерал-хорунжий Роман Шухевич – «Тарас Чупринка».
Одним із найяскравіших феноменів боротьби українських повстанців 1940-1950-х років стали криївки. Винахідливість у їх створенні, розміщенні та маскуванні не тільки свого часу завдавала чималих труднощів ворогам, але й дотепер викликає захоплення та подив спеціалістів. Адже криївки будували у вкрай несприятливих умовах, часто за відсутності потрібних інструментів і завжди за дуже короткий час.
При спорудженні криївок обов’язково слід було дотримуватися правил конспірації. Кожну криївку будували ті підпільники, які надалі мали в ній перебувати, отже про місце її розташування окрім них, ніхто не знав. За формами криївки дуже різнилися: від невеличких схованок для одного – двох повстанців до просторих багатокімнатних приміщень.
Для багатьох повстанців криївка стала місцем їхнього останнього спочинку. Відшукавши криївку, енкаведисти негайно її оточували.
Майже відразу після відновлення радянської влади в Західній Україні було видано спеціальний документ про порядок виселення членів сімей оунівців та активних повстанців у віддалені райони СРСР. Відтак з’явилася ще низка директив, які регулювали це питання. Упродовж періоду найактивнішої діяльності ОУН та УПА (1944-1952 рр.) за межі України вислано понад 203 тисячі її мешканців. Своєрідним піком депортації стала спеціальна операція «Захід», котра відбулася 21 жовтня 1947 року, в ході якої протягом одного дня із Західної України депортували 76 192 особи.
Після того, як 23 травня 1954 року співробітники КДБ захопили в полон останнього Головного командира УПА Василя Кука (Василя Коваля), повстанська армія припинила своє існування як організована структура. Проте згідно з сучасними дослідженнями науковців, останні постріли українських повстанців відлунали на початку 1960-х років.
Досі чи не найбільше суперечок і в Україні і поза її межами викликає період збройної боротьби під керівництвом ОУН та УПА, що тривала понад півтора десятиліття. На теренах, де діяла УПА, народ давно вже визнав повстанців – майже в кожному селі Західної України можна побачити споруджені силами громадян пам’ятні знаки.
21 червня 2012 року депутати Волинської обласної ради прийняли звернення до Голови Верховної Ради України Володимира Литвина щодо необхідності внесення змін до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», де пропонувалось на державному рівні визнати ОУН-УПА воюючою стороною за Українську державу.
Пропонуємо примірний тематико-структурний план на задану тему:
1.Початок Великої Вітчизняної війни та німецька окупація на території Волині, як фактор активізації національно-визвольного руху українського народу.
2.Проголошення Акту відновлення Української самостійної держави з ініціативи ОУН 30 червня 1941 року в м.Львові:
- лідери ОУН – ініціатори проведення Національних зборів у м.Львові 30 червня 1941 року, на яких було проголошено відновлення української держави (Степан Бандера, Андрій Мельник, Ярослав Стецько);
- участь представників українського духовенства, що благословили проголошення Акту відновлення української держави (Андрій Шептицький, Полікарп Сікорський);
- утворення Української Національної Ради, очолюваної Костем Левицьким, жовтень 1941 р.
3.„Поліська Січ” – перше самостійне військове формування під егідою Бульби-Боровця, що діяло у волинських лісах з осені 1941 року.
4.Створення на Волині загонів військового формування „Північ” (командир „Клим Савур” – Дмитро Клячківський), жовтень 1942 року:
- діяльність військового угрупування групи „Турів” (командир Юрко Стельмащук („Рудий”), Олексій Шум „Вовчак” – заступник);
- діяльність військового об’єднання групи „Заграва”.
5.Бойові дії УПА на теренах Волині 1942-1944 р.р.:
- місцеві жителі-вояки УПА.
6.Демократична платформа УПА сформована Романом Шухевичем (генерал Тарас Чупринка) головним командиром (із книги П.Мірчука „Українська Повстанська Армія. 1942-1952 р.р.”. Документи і матеріали. Львів. 1991. С.67).
7.Політична платформа УПА. (Там само. С.42).
8. Структура УПА. 1942-1944 р.р.
9.Друковані органи УПА („До зброї”, „Самостійник”, „За самостійну Україну”).
10.Із побуту УПА.
11.Нагороди УПА.
12.Вшанування вояків УПА.
Пропонуємо провести масово-освітні заходи з нагоди відзначення 70-річчя діяльності ОУН-УПА на Волині (краї):
- лекції-екскурсії на базі виставки чи експозиції музею;
- створення тематичної виставки на задану тему;
- проведення вечорів-зустрічей з колишніми вояками ОУН-УПА;
- залучення учнівської та студентської молоді до виявлення учасників бойових дій.
За рекомендаціями звертатись у науково-методичний відділ Волинського краєзнавчого музею.
Наша адреса: 43005, м. Луцьк, вул. Шопена,20
Волинський краєзнавчий музей
тел.(0332) 24-25-90
Література до теми:
1.Білас І. „Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953”, К.1994.
2.Боярчук П. „Бій під стінами храму” Луцьк. „Надстир’я”. 2005.
3.Боярчук П. „Дорогами болю” Луцьк. „Надстир’я”. 2003.
4.В’ятрович В., Мороз В. „Армія безсмертних” Повстанські світлини. Львів. 2002.
5.Книш З. „Становлення ОУН”, К.1994.
6.Мірчук П. „Українська Повстанська Армія 1942-1952”. Львів. 1991.
7.Михайлюк Б. „Білі плями історії”. Тернопіль. 1997.
8.Сергійчук В. „ОУН-УПА в роки війни”. Нові документи і матеріали. К. „Дніпро”. 1996.
9.Сергійчук В. „Десять буремних літ. Західно-українські землі в 1944-1953 роках”. К. „Дніпро”. 1998.
10.„Реабілітовані історією”. Збірник наукових статей і матеріалів міжнародної науково-практичної конференції. Луцьк. „Надстир’я”. 2003.
11.Скорупський М. „Туди де бій за волю”. Спогади курінного УПА Макса. Київ. 1992.
12.Українська Повстанська Армія. Ч.1 , Ч2. Видання Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів. 1957.
13.Літопис УПА Т1, Т2. Видання Головного Командування УПА. Київ. Торонто. 1995.
14.Літопис Української Повстанської Армії. Т1, Т2. Видавництво Літопис УПА. Торонто. 1989.
|
|
| Додав: volyn-museum | | |
| Переглядів: 1414 | |
| Всього коментарів: 0 | |
